12

Розділ 12.

Підходжу до будинку приятельки та натискаю на дзвінок. Вона відкриває і буквально налітає на мене, радісно посміхаючись, ми міцно обіймаємось.

— Відмінний прикид, Тетяно! Вирішила змінити сезон? — оглядає мою нову в'язану кофтинку білого кольору.

— Так, мені хочеться чогось теплого та м'якого! До речі, а це я взяла для тебе, — дістаю з пакета таку саму, тільки синю і простягаю їй, — якщо ти зараз же не розповіси мені, як провела вихідні, то я, слово честі, перетворюся на лазневий лист, і не відліплюся від тебе. Мучитиму тебе, так само як і Камерон Діаз мучила Тома Круза!

— Давай про це в кімнаті, а не в коридорі. А то тато почує, — трохи червоніючи, шепоче. — Він і так сьогодні виявляє свою гіперчутливу турботу.

Захопивши на кухні шоколадні кульки «Несквік», два кільця ананаса та упакування «Рафаелло», ми прямуємо до її кімнати. Вона приміряє перед дзеркалом подарунок, демонструючи його. За блиском у її очах розумію, що оцінила обновку. Її спальня більше нагадує комору, адже вона часто свої метання та імпульсивність виражала тут. Могла просто так дістати фломастери та гуаш, щоб розмалювати широкі вікна, які потім обов'язково відмиє. Тут можна знайти купу всього: коробки з дисками, пакети з плакатами та журналами, тут же зберігаються новорічні прикраси та мішура, купа дитячих іграшок та ще багато чого, що колись з'являлося в її житті й було їй просто необхідно. Ось і зараз вона легко знайшла у своїй кімнаті старий мамин халат для мене і піжаму для себе.

— Отже, я слухаю тебе. Тільки нецікаве пропускай, бо мені ще багато треба розповісти, — напруженим голосом вимовляю.

Вона мені довго викладає, як провела час у гостях та про всі пригоди, а найголовніше залишає на потім. Почувши її визнання про те, що вона вже пізнала ту саму частину дорослих стосунків, я в шоку витріщаюся на неї. Невже моя занадто правильна подруга зважилася на таке?!

— І чого ти мовчиш? — не зводить із мене очей. — Може, вже скажеш, хоч щось?

— Якщо чесно, я не маю слів. Ти точно впевнена, що не припустилася помилки? Не будеш потім про це шкодувати?

— Ми кохаємо одне одного по-справжньому. І збираємося вступати до одного універу, щоб увесь час бути разом.

— Ну, якщо ти настільки йому довіряєш. Тоді я за вас рада.

Потім я повідомляю Насті про те, як ходила до танцювальної студії, про свого нового знайомого. І про те, що він мене покликав у «Фламінго», спочатку ця пропозиція зацікавила, а тепер я маю сумнів, чи варто туди йти.

— Ось якось так… Не знаю, що робити. Я трохи заплуталась.

— Про що тут думати? Звичайно, іди! Якщо раптом щось піде не так, завжди можеш кинути. Адже ти мріяла про танці, — занадто переконливо вмовляє.

— Гаразд, давай лягати. Ми просиділи надто довго. Завтра все вирішимо, — позіхаю, показуючи, що настав час спати.

Ідемо по черзі в душ і плюхаємось на ліжко, ховаючись під теплою ковдрою. А вночі мені наснився мій новий знайомий, Віктор. Уві сні він мало не став причиною моєї смерті. Я збиралася перейти вулицю темною дорогою, але тут звідкись узявшись, виїхала чорна машина, вона засліпила мене, але я цілком ясно побачила його обличчя за кермом. У авто безперечно сидів він. І дивився на мене так байдуже, ніби він робот і холоднокровний убивця. Вранці я прокидаюся із відчуттям якоїсь небезпеки.

— Ми запізнилися! — штовхає мене в бік приятелька.

— А?! Скільки зараз? — схоплююся слідом за нею.

— Я вмиватися, ти поки одяг готуй, — кричить на пів шляху до ванної. — До уроку пів години.

— Встигнемо? — із сумнівом цікавлюся, відкидаючи гребінець і підходячи до шафи за одягом.

Поки я вмиваюся, вона швидко готує нам із собою бутерброди. Разом ми одягаємося за п'ять хвилин, накидаємо нові кофтинки, взуваємо її кросівки, добре, що у нас один розмір ноги та вирушаємо бігом до школи.

****************

На третій перерві, як завжди, стоїмо з подругою в холі біля вікна і, купивши в автоматі лате, жуємо свої бутерброди. До нас підходить Влада з іншими нашими однокласницями.

— Дівчатка, ви, що вирішили показати свою природну красу? — фальшиво доброзичливим голосом починає розмову, — повірте, це не робить вас привабливішим. Тільки… що ви в цьому взагалі розумієте?..

Ми з Верхоглядовою переглядаємось, згадуючи, що не встигли сьогодні зробити макіяж. Але до цього нам ніхто нічого не говорив про його відсутність.

— Ні, просто поспішали, вечірні дівчачі посиденьки — це, чи знаєш, надовго, — отруйно відповідає моя приятелька, а потім ще додає, — хоча… кому ми це говоримо? Головній шльондрі клубів?

Перша красуня класу хоче ще щось сказати, але відразу змінюється в обличчі, побачивши, як Ковальов прямує в наш бік. Незважаючи на неї, він обіймає мене і цілує. Секунд п'ять вона перебуває в ступорі, потім окинувши нас поглядом, заспокоюється, хоч вигляд у неї незадоволений. Він вдає, що не чув цієї суперечки, і коли вона, розвернувшись, нарешті йде з однокласницями, із засудженням дивиться на неї.

          День видався холодним та важким, тому після школи ми з коханим не йдемо гуляти, а залишаємось у мене вдома. Весь вечір дивимося у вітальні фільми з попкорном та колою, а коли батько йде до себе в кімнату, перебираємось до моєї спальні. Пристрасно цілуємось і насолоджуємося одне одним. Ми намагаємось проводити разом більше часу. Варто нам тільки зустрітися і вже нічого не помічаємо довкола. Якщо нам з якихось причин не вдається побачитися, наполегливо засиджуємось у чаті. Без нового сусіда та за сумісництвом мого бойфренда я вже не уявляю свого майбутнього і не знаю, як увесь цей час жила без нього.