11

Розділ 11.

Вечір у клубі проходить, як завжди. Хоча, звичайно ж, я похвалилася приятелькам новими рухами… І вже виходячи із закладу, ділюся з ними, що мене покликав до студії «Фламінго» новий знайомий.

— Може, ми підемо і підтримаємо тебе? — фальшиво радісно посміхнулася одна з моїх супутниць.

— Та ні, не треба. Я вже передумала йти, — невпевнено відмовляюся, моє рішення змінюється щохвилини.

— Гаразд, бувай подруга! — обіймає вона мене, а потім і друга дівчина.

Задумливо обіймаю їх у відповідь і, побажавши «бурхливої ночі» прямую на зупинку. Дивно, Настя вже третій день не дається взнаки. До цього я терпіла і давала їй можливість побути поряд зі своїм коханим. Але зараз мені дуже важлива її думка. На порядку денному стоїть питання: «Іти чи не йти до студії?». Воно вже добу залишається не вирішеним. Набираю її номер у телефоні.

— Слухаю, — лунає тоненький голосок.

— Привіт, загуба, — посміхаюся, — я тобі там не заважаю?

— Якщо тільки зовсім трохи, — сміється. — Ти, як?

— Я добре, а ось ти куди зникла, маленька поганка? Коли повернешся?

— Таня, мені так не хочеться їхати звідси!

— Я рада… попереду канікули, ще встигнеш нагулятися. Дуй додому! Мені тут із тобою поговорити треба.

— Поговорити? Ми приїдемо за годину… ну, Женю, припини! — весело регоче, — ні, за три години! Раніше точно ніяк.

— Гаразд, чекаю, — погоджуюсь з нею та скидаю дзвінок.

Вдома я кілька годин сиджу в інтернеті, потім збираюся, складаю в сумку підручники, адже навчання ще ніхто не скасовував і вискакую в коридор.

— Доню, а повечеряти? Ти куди зібралася? — озивається до мене мама.

— Не хочу. Я до Насті, ми потім щось перекусимо! — кричу з передпокою.

Не хочу заважати батькам, хай у вихідний побудуть наодинці. Надворі надвечір помітно похолодало. Подумати тільки, здається, зовсім недавно була тепла пора, і ось, вже холодні ночі. Підбігаю до автобуса, що вже під'їхав, і застрибую в нього. У голові, немов шалений рій ос, вирують думки. Деякі з них на стороні того, щоб повернутися до «Фламінго» і почати танцювати. Інші ж докорінно відштовхують будь-які подібні ідеї. Коли приїжджаю до приятельки, заходжу на розі до магазину верхнього одягу. Скоро вже зима, і мені хочеться чогось новенького… все ж таки жінка — є жінка, у будь-якому віці.

*****************

Коли ми з Ковальовим приїжджаємо автобусом до міста і приходимо з автовокзалу до нашого будинку. У під'їзді він не хоче мене відпускати та тягне до себе у квартиру. Його батьків немає і він прагне побути зі мною ще наодинці. Наче йому цих двох днів було мало?!

— До мене скоро Верхоглядова прийде. Мені час… — пручаюсь, як можу, але він наполегливо так… умовляє залишитися.

— Зайчик… — шепоче мені на вухо, — у нас ще є трохи часу…

— Пів години, не більше…

— Так, так. Усе, пішли вже…

Він відчиняє двері та прямо з порога накидається на мої губи пристрасним поцілунком. Не перестаючи жадібно цілуватися, ми проходимо в його спальню, падаємо на ліжко і віддаємося гарячим ласкам. І зовсім забуваємо про час, нас перериває наполеглива мелодія мого смартфона. Дістаю із сумочки телефон, думаючи, що це подруга, але це дзвонить тато.

— Анастасія, де ти? — лунає його стурбований голос, коли відповідаю. — Ви вже мали приїхати!

— Все добре. Ми у Жені, зараз прийду.

— Заходьте вдвох. Ви, мабуть, голодні з дороги? Я вас нагодую.

— Ок, зараз, — натискаю на відбій.

— Хто дзвонив? — цікавиться коханий.

— Ось млинець! Я на годинник, взагалі, не дивлюся! Батько нас на вечерю кличе, — повертаюся до нього.

У прискореному темпі ми поспіхом збираємо та надягаємо на себе свої речі. А вже за п'ять хвилин стоїмо в мене. Прям із порога тато запрошує нас до столу. За вечерею ми розповідаємо, як провели вихідні. Я ділюся своїми враженнями про подорож, куди ходила, де була, що бачила. І, звичайно ж, про парк, як каталася там на роликах. По секрету повідомляю двом близьким людям, що мені таки сподобалося, і хотілося б ще на них покататися. Але батько каже, що погода вже не дозволить, а потім пропонує нам випробувати ковзани…