8

Розділ 8.

Наш будинок знаходиться неподалік парку, тому ми доходимо до нього швидко. Ідемо порожніми хитромудрими коридорами багатоповерхової елітної будівлі, в якій квартири не менше, ніж з чотирма кімнатами. Веду Настю за руку, а вона крутить головою в різні боки й, відкривши рота, розглядає стіни та стелю. Те саме робить і в ліфті, який розкриває свої стулки на восьмому поверсі. Ця житлова площа була чесно зароблена главою сім'ї, і залишена як особисті апартаменти мені, тобто моїй майбутній родині. Тому що мій старший брат уже має своє житло. Так вийшло, що батьки чекають на чергове поповнення в сімействі, а тато отримав нову посаду, підвищення у фірмі, яка має свої філії по всій країні. І перевівся з однієї до іншої в сусідньому місті. Там же знаходиться жіноча консультація, найкраща у всій області. У зв'язку з немолодим віком матері, для неї це скоріше необхідність стати на облік у цій клініці. Відчиняю двері квартири та пропускаю гостю вперед, тримаючи руку на її талії.

— Проходь, почувайся, як удома, — усміхаюся, поки вона невпевнено ступає у просторий коридор.

Дівчина знімає туфлі й озирається, роздивляючись інтер’єр.

— У тебе дуже затишно… — говорить тихо, і в її голосі цілковита довіра.

Лише киваю і допомагаю їй зняти пальто. Показую, де знаходиться ванна і йду до спальні переодягнутися. Скидаю брудну сорочку і натягую одну з футболок, знайдену у шафі. Дивлюсь у дзеркало: трохи скуйовджене волосся, але нехай буде, сьогодні хочеться простоти й тепла, а не ідеальної картинки. Потім заглядаю до ванної, пасія вже одягла халатик, який знайшла там і, схилившись над раковиною, застирує пляму на блузці.

— Хочеш, допоможу? — питаю, зупинившись у дверях.

— Ні, дякую. Сама впораюсь, — озивається, кинувши на мене швидкий погляд, і знову схиляється над раковиною.

Поки вона наводить лад, витягую телефон і дзвоню у службу доставлення й замовляю нам перекусити.

— Добрий вечір. Мені, будь ласка, сет суші на двох, велику піцу… та літр апельсинового соку, — диктую адресу, кидаючи погляд у бік ванної.

Через двадцять хвилин у двері дзвонять. Приймаю замовлення, розраховуюсь і влаштовую романтик. Розставляю усе на низькому столику перед диваном, розкладаю серветки та палички для суші. Зашторюю вікна, запалюю кілька свічок, тепле світло відбивається на стінах, створюючи інтимну атмосферу. Місто залишається десь там, за важкими тканинами штор. Моя половинка виходить з ванної з вологим волоссям, що спадає хвилями на плечі. Бачить накритий стіл і її очі розширюються.

— Женю, ти все це для мене зробив? — у її голосі здивування, змішане з ніжністю.

— Для кого ж іще? — усміхаюся, простягнувши їй руку. — Сідай.

Ми вмощуємося на дивані поруч. Включаю на великій плазмі, що висить на стіні, якийсь музичний канал. У гостиній звучить сучасна музика, й аромат свічок змішується з теплим запахом піци.

— Це неймовірно романтично… — шепоче, глянувши на мене.

— Я хотів, щоб ти розслабилася, — відповідаю, ніжно торкнувшись її долоні.

Ми їмо суші, сміємося, ділимо шматочки піци, п'ємо сік з високих келихів. Вона сидить дуже близько, її плече торкається мого. Час від часу наші погляди зустрічаються, і слова стають непотрібними.

— Знаєш, — схиляє голову мені на плече, на її губах з’являється м’яка посмішка, — я не пам’ятаю, коли мені було так добре.

Не відводячи погляду від її обличчя, торкаюся її губ своїми. Поцілунок ніжний і тягнеться довше, ніж я очікував. Світ за вікном перестає існувати: лише напівморок кімнати, музика та її дотики.

— Мені здається, я не хочу, щоб цей вечір закінчувався, — тихо промовляю, притягнувши її ближче.

Вона підіймає очі, наші пальці переплітаються і в цю мить ми обоє розуміємо, що хочемо більшого, ніж просто поцілунки.

********************

Трохи заспокоївши подих, прислухаюся до биття його серця. Здається, нарешті я дочекалася саме того, чого хотіла. Я зрозуміла, що він саме той хлопець, на якого чекала, той самий принц із моїх дитячих мрій. Немов, відчувши це, він обіймає мене рукою за талію і притискає до себе ще сильніше. Інстинктивно кладу свої долоні йому на плечі й відкидаю голову назад. Він нахиляється і цілує мене в шию. Гаряче дихання обпалює шкіру, і від відчуттів заплющую очі. Спочатку покриває шию дрібними поцілунками, потім різко розвертає до себе і впивається в мої губи, які ніби благають, щоб їх цілували. Він стримував свої пориви тоді, коли проводжав мене додому. Все-таки він не трирічний хлопчик, і йому хотілося більшого, але він не наважився чіпати мене доти, доки сама не буду згодна.

— Настя… — стогне крізь поцілунок, — будь ласка, скажи так, я не можу більше терпіти…

— Так… я готова… — відчуваю те саме і теж не хочу чекати. Все-таки мені час уже дорослішати.

Не втрачаючи жодної секунди, він підіймає мене, притримуючи за сідниці, а я обвиваю його стегна ногами. Не перериваючи поцілунку, тягне мене до своєї спальні. По дорозі ми заплутуємось у шовковій шторі, яка розділяє між собою коридор та вітальню. Вона безжально зірвана з гардин. У пориві пристрасті щось розбиваємо на своєму шляху і перевертаємо, але не помічаємо нічого навколо. Зараз ми одне ціле, і бажаємо лише одного — одне одного. Цього вечора мені судилося помахати ручкою дитинству та невинності. А Женя пообіцяв, що ніколи не дасть мене образити та буде зі мною доти, доки я сама не захочу від нього піти. Навіть якщо цей момент станеться, він намагатиметься зрозуміти й відпустити…