4

Розділ 4.

Лежу в ліжку і згадую прогулянку містом. Звичайно, я, як будь-який хлопець облазив усі закутки в перший же день, і навіть побував у знайомих друзів. Раніше я часто бував тут, тому знав місцевість як своє рідне місто. Мені хотілося більше побути з довговолосою красунею, яка виявилася простою та звичайною, без жодних заморочок. Від чергової думки про неї куточки моїх губ помітно посмикуються і навіть іноді розпливаються у повноцінній посмішці. Вирішую терміново вжити будь-яких дій, інакше таку дівчину можуть помітити й інші.

          Наступного дня ми з нею, вже домовившись заздалегідь, зі школи йшли разом. Я запросив її до кафе, повз яке проходили. Ось так і став поступово залицятися до неї, чому вона зовсім не була проти. Навіть встиг познайомитися з її батьком. Потім якось непомітно пройшло ще два місяці і сьогодні я наважуюсь на серйозний крок. Без попередження приходжу до неї додому.

— Насте, вийдеш хвилин на п'ять? Нам треба поговорити, — усміхаюся, хоч насправді мені страшно. Боюся її відповіді.

— Ну… — мнеться, — хіба, що тільки на п'ять хвилин.

На місце зручних домашніх капців вона одягає вуличні кеди.

— Накинь, щось зверху, — мої нерви зашкалюють.

Погода зустрічає нас похмурим небом та прохолодним повітрям. Повз проходять пари у спортивних костюмах (багато народу любить ранкові та вечірні пробіжки). Вона пропонує сісти на лаву під яблунею, де ростуть дрібні кислі ранетки. Але я так і не сідаю.

— Ти мені дуже подобаєшся, я хочу бути для тебе не просто другом… — вдихнувши глибше, сідаю перед нею навпочіпки й дбайливо беру її теплі долоні, — ти згодна зустрічатися зі мною?

— Давай спробуймо, Женя, — щиро посміхається та стискає у відповідь мої руки.

Полегшено видихаю і, наче, вірний пес кладу голову їй на коліна. Вона запускає пальці в моє волосся і перебирає його.

— Поруч з тобою я почуваюся молодшим, — заплющуючи очі від задоволення, видаю, — молодшим за тебе.

— Дивно, — посміхається, — у мене теж часом прослизає таке відчуття. Тобі напевно незручно так сидіти, пішли краще погуляємо?

Куйовдить моє волосся, а я боюся, що це все виявиться сном.

— Та я й так у раю.

— Ну, тоді можна ще трохи посидіти, — на її обличчі знову грає дурна, щаслива посмішка.

Навколо нас атмосфера ніжності та тепла, а тишу перебивають, лише звуки машин, що гудуть, і прохолодний осінній вітер. Про що ми зараз думаємо? Напевно, про те саме, принаймні, обидва виглядаємо щасливими. Вона знову куйовдить моє волосся, даючи зрозуміти, що можна вставати. Сонно посміхаюся, і неохоче підводжуся.

— Ти якийсь млявий, — уважно дивиться на мене, — випадково не захворів?

— Та ні… Просто досі не можу повірити, що це все правда, — щиро посміхаюся і простягаю руку тепер моїй дівчині.

Від цієї думки просто витаю у хмарах. Вона приймає руку і підіймається слідом. Не розчіплюючи пальців, йдемо назад додому. Вже стемніло, коли підходимо до своїх квартир.

— Ай, — несподівано скрикує.

— Що трапилося? — турбуюся, мої витання в хмарах, як вітром здуває.

— У око щось потрапило, — починає часто моргати.

— Давай подивлюся. Чорт, нічого не видно. Доведеться хоча б телефоном посвітити, — вимовляю, витягаючи свій смартфон.

— Та це просто смітинка, — відмовляється, — зараз сама прибереться.

— Ні, не прибереться. У мене десь має бути хустка, — у лівій кишені джинсів, справді, знаходжу її.

— Давай тоді мені, я сама приберу, — забирає у мене та обережно протирає куточок ока, — начебто все, нічого вже не заважає.

— Точно все нормально, не болить? — беру у долоні її обличчя.

— Так, вже все добре, — посміхається.

— На добраніч, — цілую її в щоку і шепочу на вухо, — я досі не можу повірити, що це не сон.

Вирішаю сьогодні не цілувати її в губи, хоча дуже хочу скуштувати смак її поцілунку. Вона лише кілька годин тому тільки погодилася бути зі мною, тому має звикнути до мене.

— Бувай, — простягає з сумом.

— Ти перша заходь, бо раптом не дійдеш.

— Мені тільки двері відчинити залишилося.

— Заходь, інакше я сам впихну тебе туди, — починаю сміятися.

— На мою думку, це тебе варто впхнути додому, — веселячись, відкриває замок.

Збираюся все-таки впихнути її у квартиру і рухаюся в її бік. Вона з вереском ховається всередині. Впевнений, що зараз підслуховує і підглядає, що ж я робитиму. Підходжу до зачинених дверей, і, притулившись до них чолом, видаю:

— Ти отримаєш тумаків, адже я знаю, де ти живеш, — стаю перед дверним оком і, показавши знак «я спостерігаю за тобою», заходжу до себе.