MR. GRILL

                                         За п'ять днів до

Був звичайний п'ятничний вечір, вісімнадцяте вересня. Самотній чоловік років сорока сидів за столом і дивився у вікно, всіяне краплями осіннього дощу. Того самого огидного дощу, який безперервно лив уже третю добу.Перед ним стояла фотографія дружини та двох доньок — десяти й восьми років. Він повільно провів рукою по світлині, важко зітхнув, підвівся з-за столу й піднявся на другий поверх свого будинку. Зайшов до спальні та ліг спати.Ніч…Темна, похмура ніч. Дощ не припинявся ні на мить. Гримів грім. За вікном виднілася порожня вулиця, ледь освітлена тьмяними ліхтарями. Біля цього самого вікна стояв чоловік. Він прокинувся о другій ночі й більше не міг заснути. Його звали Гордон. Гордон Кі Гриль. Йому сорок три роки. Він розлучений. У нього дві доньки: восьмирічна Еббі та десятирічна Мері. Його колишня дружина, Сильвія Латт, уже три роки живе разом із дівчатками в маленькій квартирі на Кілліон-Роуд. Вона веде далеко не найздоровіший спосіб життя. Сам Гордон працює кухарем у ресторані барбекю. Попри скромну зарплату, йому вистачає на життя. Та є дещо важливіше. За п'ять днів до нього приїдуть доньки. Вони завжди навідують батька хоча б раз на рік, і цього року нічого не змінилося. Чоловік вимикає світло, зачиняє вікно у спальні й намагається заснути до самого ранку.

                                        За чотири дні до

Вранці дощ нарешті припинився. Уперше за три дні. Навіть визирнуло сонце. Гордон вирішив присвятити цей день справам. Він вийшов із дому, замкнув двері, сів у автомобіль і вирушив у місто. Спершу заїхав до магазину й купив новий гриль. Навіщо? Він просто хотів приготувати стейки для доньок, коли вони приїдуть. Потім заїхав до супермаркету по продукти, після цього — на заправку. І лише тоді повернувся додому.Розклавши покупки в холодильник, Гордон узявся збирати гриль. Позаду будинку була невелика галявина. «Саме тут він і стоятиме», — подумав чоловік. Винісши всі деталі на подвір'я, він почав працювати. Монтаж затягнувся до самого вечора. У результаті Гордон зібрав величезний гриль — мабуть, найбільший із тих, що взагалі можна було купити. Він із задоволенням оглянув свою роботу, усміхнувся й повернувся до будинку. Так настав наступний ранок.За три дні до Була неділя. Завтра приїжджали доньки, тому Гордон вирішив ретельно підготуватися. Спочатку він узявся прибирати. Пропилососив увесь будинок, вимив підлогу, перемив увесь брудний посуд, що накопичився в раковині ще з минулої суботи, і виніс сміття — усі пакети, які стояли біля вхідних дверей. Але навіть після цього він не відчував задоволення.Будинок став чистішим, однак щось усе одно не давало йому спокою. Він запустив пральну машину. Не допомогло.Потім витер пил.Все одно не те. Привів до ладу себе. І знову відчуття залишилося тим самим. Тоді Гордон почав готувати їжу до завтрашньої зустрічі з доньками. За роботою він навіть не помітив, як настав вечір.Сонце вже сідало, а дощ знову повертався.Чоловік увімкнув телевізор.Саме починався випуск новин.Ведучий повідомляв про нового серійного вбивцю, який діяв у цьому районі.Поліція заявила, що одна людина вбила чотирьох абсолютно різних жертв: двадцятирічного Ріда Принса, п'ятирічну Мег, шістдесятирічну Тіффані та дванадцятирічного Піта Полока.Усі ці злочини, за словами правоохоронців, скоїв один і той самий чоловік.Невідомий, якого вже охрестили Містером Грилем.Чому саме так?Тому що кожне вбивство було надзвичайно жорстоким.Тіла жертв так і не знайшли.Проте всі ці справи об'єднувала одна деталь.На місці, де востаннє бачили кожну із жертв, залишався один і той самий предмет.Іржавий...Дуже великий...Гриль для барбекю.Гордон мовчки вимкнув телевізор.У квартирі запанувала мертва тиша.Минуло приблизно тридцять секунд.Потім він підвівся з дивана, зайшов до своєї кімнати й ліг спати.Адже завтра приїжджали його доньки.Зустрічі з ними він чекав цілий рік.

Ось і настав день, якого Гордон так довго чекав і до якого так старанно готувався. Сьогодні приїжджали його доньки. Нарешті він мав їх побачити. Того ранку Гордон прокинувся дуже рано, швидко зібрався, сів до автомобіля й вирушив на вокзал, куди рівно о десятій ранку прибував поїзд. Невдовзі він уже стояв на пероні й чекав. Коли поїзд зупинився, з другого вагона вийшла Мері, тримаючи за руку свою молодшу сестру Еббі. Побачивши батька, обидві дівчинки одразу кинулися до нього в обійми. Гордон почав розпитувати, як минула дорога і чи готові вони провести свій найкращий день разом із татом. «Так!» — весело відповіли вони. Невдовзі всі троє вже їхали додому. Щойно вони приїхали, дівчатка побігли на другий поверх, де на них уже чекали подарунки. Це був не день народження — Гордон просто захотів зробити їм приємне. Він купив кожній невеликий сувенір, магнітик і нову ляльку до колекції. Далі все відбувалося саме так, як він і планував: легкий перекус, відпочинок, прогулянка на природі та стейки, приготовані на новому грилі. Усе складалося надто ідеально, аж поки не настала ніч. Знову почався дощ, цього разу ще сильніший, ніж раніше. Небо раз у раз розривали блискавки, а грім гуркотів так голосно, що перелякані дівчатка прокинулися. Гордону довелося їх заспокоювати, і поруч із ними він залишався аж до самого світанку. Наступного ранку Мері, прокинувшись і побачивши батька, який дрімав у кріслі біля їхніх ліжок, усміхнулася й сказала: «Доброго ранку!» «Доброго ранку», — відповів Гордон. За кілька хвилин прокинулася й Еббі. «Доброго ранку, тату!» — промовила вона. «Доброго ранку…» — тихо відповів він. Погода трохи покращилася. Дощ усе ще мрячив, але грози вже не було. День минав спокійно: сніданок, прогулянка, перекус і пакування речей. Адже сьогодні дівчатка поверталися додому. Після обіду вони мали сісти на поїзд. Ще трохи ігор, перегляд телевізора — і настав час вирушати. Коли всі сіли до автомобіля, Гордон востаннє запитав: «Коли ви знову приїдете?» Дівчатка лише сумно похитали головами. Вони не знали, коли мама дозволить їм знову приїхати. І чи дозволить узагалі. Гордон мовчки завів двигун і поїхав до вокзалу. Через пів години вони вже прощалися. Він допоміг донькам зайти до вагона, дочекався, поки поїзд рушить, і лише тоді повернувся до свого автомобіля. Щойно він виїхав із території вокзалу, як небо прорвало. Почалася страшенна злива. Блискавки розтинали темряву, а грім гуркотів без упину. «Наче сама погода не хотіла, щоб вони їхали», — подумав Гордон. Та справжня причина була зовсім іншою. Коли він повернувся додому, вже стемніло. Небо було повністю затягнуте чорними хмарами. Увійшовши до будинку, Гордон одразу відчув, що щось не так. Скляні двері, які вели на заднє подвір'я, були широко відчинені. Дощові краплі залітали просто до будинку. Але це було не найстрашніше. Найстрашнішим було те, чого більше не було на своєму місці. Його нового гриля. Того самого великого гриля, який він купив лише кілька днів тому. Він просто зник. Гордон одразу ввімкнув телевізор. Саме розпочинався терміновий випуск новин. Ведучий повідомив: «Поліція виявила нову жертву — восьмирічного Бена Барроу. Але цього разу є одна суттєва відмінність. Ми майже не сумніваємося, що це справа рук того самого серійного вбивці, відомого як Містер Гриль. Проте замість старого іржавого гриля цього разу злочинець використав абсолютно новий, великий і чистий гриль, який раніше не фігурував у жодній зі справ. Зараз ви бачите фотографії…» Гордон завмер. На екрані був його гриль. Той самий, який він нещодавно купив. Він упізнав його миттєво. Повільно вимкнув телевізор, довго стояв мовчки, а потім тихо промовив: «Хто ж ти… Містере Гриль?» Він підійшов до вікна. Небо розітнула блискавка, одразу ж загримів грім, і дощ з новою силою обрушився на місто, ніби ще мить тому його взагалі не існувало.