Імпульсний корпус кличе

            «Що сталося тринадцятого листопада?» - це питання виснажувало Машу вже третій місяць, і не давало їй спокійно жити.

     Тринадцятого листопада у Харківському Авіаційному Інституті сталося щось жахливе та незрозуміле. Близько полудня, у розпал навчального дня, всі, хто перебував на території університету, відчули поштовх і послідуючу за ним сейсмічну хвилю. Що це було? Вибух? Землетрус? Пристрої зв'язку відключилися. Студентів та персонал університету почали евакуювати. Коли черга дійшла до Імпульсного корпусу, який був найвіддаленішим на території університету, виявилося, що двері його замкнені зсередини. З будівлі не долинало жодного звуку. Насилу, але двері корпусу вдалося зламати. З будівлі вирвалася лише хвиля гарячого повітря.

            П'ять порожніх поверхів! Подекуди зустрічалися плями крові, шматки одягу, попіл. Але не було знайдено жодної людини, жодного трупа, нічого…

            Після кількох тижнів безуспішних з'ясувань Імпульсний корпус закрили високим парканом. Батьки вимагали закрити університет, але керівництво не погодилося, пояснивши все, що сталося, якимось нещасним випадком, який не торкнувся решти університету і не торкнеться його в майбутньому: «Не хвилюйтесь, ми всі з'ясуємо. Винні будуть покарані»…

            Багато студентів перевелися до інших навчальних закладів, але не Маша…

            Маша дружила з Ганною. Ще в школі вони вирішили, що вступатимуть до одного університету. Машина матуся сподівалася, що дивна дружба старанної цілеспрямованої дочки з навіженою татуйованою пацанкою поступово зійде нанівець, коли Ганна не зможе здати іспити. Але, Ганна поступила - зовнішність буває оманливою.

            Дванадцятого листопада Ганна посварилася з Машею. Маша не могла згадати, з якої причини сталася сварка - з чого виходить, що це була якась нісенітниця. Але тринадцятого листопада Маша не пішла на заняття – не хотіла бачити подругу. З того часу Ганну не бачив ніхто.

            Мати Ганни заявила, що її дочка просто втекла: «До бісової матері ці вищі математики! Не вступила б вона у твій університет, нормально вже гроші заробляла б. Ну нічого, хоч тепер схаменулась! Молодець, дівко! Не ходила вона на заняття тринадцятого, втекла!» Вірила в це Маша насилу…

            - Машуня, є пропозиція, - прошепотів Антон серед лекції з теорії ймовірності.

            - Пити не буду, і допомагати з доставкою спиртного теж! - відповіла Маша, не відриваючись від конспекту.

            - Не про те думаєш! - відмахнувся Антон, поправляючи окуляри, які весь час норовили впасти з його носа. – Є пропозиція прогулятися сьогодні до Імпульсного корпусу.

            Ручка зісковзнула, залишивши по собі синю лінію через весь лист.

            - Ти серйозно?!

            - Що за розмови на гальорці? – обурився Орест Іванович. - Хто хоче здати залік достроково?

            Уся аудиторія завмерла.

            - Гаразд, після пар поговоримо, - сказав Антон.

           Маша насилу дочекалася закінчення занять і вискочила надвір. «Місце зустрічі під ялинами біля радіо корпусу» - знали всі студенти факультету і саме туди, не замислюючись, попрямувала Маша.

          - Надумала? – поцікавився Антон.

          Поруч із ним стояло ще четверо похмурих хлопців. Маша їх не знала.

         - Дімон , Микола, Степан та Микита, - представив Антон. – З нами підуть.

         - У мисливців за привидами вирішили погратись? - не втрималася Маша.

       - У мене там мати працювала, – огризнувся Степан. - У Дімона сестра на парах була, у Микити - дівчина, у Миколи - друг. А тобі, мабуть, не цікаво, що з твоєю подругою трапилося?

          - Розкуйовдив? - обернулася до Антона Маша.

         - Сама ж казала, що не віриш у те, що Ганна втекла, - розвів руками Антон.

         - А ти когось втратив?

       - Сон та спокій! Адже цікаво, що там трапилося. Я буду вашим провідником – забезпечу прохід у корпус.

        - Яким чином?

        - Сюрприз! Ти ще не дала відповіді – підеш із нами?

       Маша задумалася: «Три місяці розслідувань – і жодних результатів. А що якщо результати є, але про них не повідомляють? І взагалі, хочеться побачити на власні очі, що сталося всередині. Вибух, пожежа? Здобути хоч якесь пояснення».

            - Я з вами.

       - От і чудово! Зустрічаємося біля головної прохідної о восьмій вечора – підготовчі курси вже повинні будуть закінчитися, викладачі по домівках розбіжаться… Нас ніхто не помітить.