Глава 14. Вечеря старих друзів

Лаксимус, Голінт і Лейн дісталися до двоповерхового будинку з невисоким парканом. Будинок був зведений із каменю і дерева, з черепичним дахом, що захищав від дощів і вітру. Вікна були оздоблені дерев'яними віконницями, а балкон на другому поверсі був прикрашений квітковими горщиками, що додавали будинку затишку та привабливості. У дворі розкинулися невеликий сад і город, де можна було побачити різноманітні овочі та трави.

Лаксимус спустився з возу і впевнено підійшов до воріт. Він постукав у дерев'яні ворота, звук гучно відбився від кам'яних стін будинку. За кілька миттєвостей двері відчинилися, і на порозі з'явився Строн Сіверок – високий, кремезний чоловік з густою бородою і добрими, але пильними очима.

– Лаксимус! – вигукнув Строн, розпростерши руки для обіймів. – Скільки років минуло!

– Строне, старий друже! – відповів Лаксимус, також обіймаючи його. – Яким же радісним є бачити тебе знову!

Вони обмінялися кількома дружніми словами, а потім Лаксимус обернувся до Голінта.

– Строне, дозволь представити тобі Голінта, – сказав він. – Він мандрівник і не має тут місця для ночівлі. Чи міг би ти дозволити йому залишитися у тебе на кілька днів?

Строн, трохи насторожений, уважно подивився на Голінта. Хоча він повністю довіряв Лаксимусу, такі прохання завжди викликали певні сумніви.

– Звісно, Лаксимусе, – сказав Строн після паузи. – Але скажи, звідки він прибув і чому йому потрібна допомога?

– Голінт прибув з далекого краю і шукає лікування в нашій лікарні, – пояснив Лаксимус. – Він потребує місця для ночівлі та нашого проводу, оскільки не знайомий з містом.

Строн кивнув, все ще трохи насторожений, але вирішив довіритися своєму давньому другові.

– Гаразд, нехай залишається, – сказав він, розтоплюючи напруження в своїй посмішці. – Ласкаво просимо до мого дому.

Запрошуючи всіх увійти, Строн провів їх через двір до будинку. Вони увійшли до просторого передпокою, освітленого теплим світлом ламп. Дерев'яні стіни і підлога надавали будинку затишного відчуття. Вони пройшли до зали, де вже була накрита вечеря.

– Це моя дружина, Марія, – сказав Строн, показуючи на жінку з добрими очима і лагідною усмішкою. – А це наші донечки – Еліза і Софія.

– Дуже приємно познайомитися, – сказав Голінт, трохи нахиляючись у ввічливому поклоні.

– Ласкаво просимо до нашого дому, – відповіла Марія, розставляючи страви на столі.

– Проходьте, сідайте, – запросив Строн, показуючи на стіл, де були страви з печеного м'яса, овочів і свіжого хліба.

Вечеря проходила в теплій і дружній атмосфері, хоч початкова настороженість Строна трохи збила настрій від зустрічі, але гостинність і смачна їжа швидко це виправили. Голінт почувався більш впевнено, знаючи, що має де зупинитися, а Лаксимус і Лейн були раді бути в колі старих друзів.