Глава 9. Уроки мови та травництва

Лейн Брінд

Я дивився на маленькі хвилі пилу, що пливли над дорогою, по якій продовжувала свою подорож наша компанія з трьох чоловіків. Повітря було наповнене ранковими запахами, та запахами лікарських трав, які поширювалися від товарів, що були у повозці. Дорога майже пряма і вітер не задуває в обличчя, а зі спини повозка добре огороджена, що надійно захищає від продування. Судячи з неба, сьогодні буде ясний теплий день.  Востаннє батько відвозив товари на продаж ще навесні, тож за літо встиг підготувати значний запас різних лікарських препаратів. Повозка була наповнена невеличкими спресованими цеглинами з лікарських трав, настоянками та еліксирами, розлитими по пляшках, різного розміру та форми. 

Батько був у повозці, а Голінт сидів поруч зі мною, дивлячись за горизонт. Хоча вітру майже не відчувалось, але від повозки чітко відчувався запах трав, який змішувався з запахом кінського поту та деревини. Голінт, судячи з усього, був повністю у своїх думках, його вид випромінював деяку розгубленість, якої я не помітив раніше.

"Ти звідки?" – звертаючись до Голінта, запитав я. Він подивився на мене, і його чоло зморщилося від невпевненості.

"Не розумію." прочитав я його відповідь по розведеним рукам та невпевненому виду.

Я почав намагатися пояснити йому різні слова та поняття, користуючись предметами навколо нас. Голінт слухав уважно, з дуже зацікавленим виразом на обличчі, і я бачив, як його розуміння того, про що я кажу поступово зростає.

Це був монолог, але якимось дивним чином я відчував, зворотній зв’язок. Іноді Голінт повторював назву предмету, тоді я повторно називав його і намагався пояснити його призначення. Поступово, коли вже закінчились предмети, які можна було показати та назвати, я перейшов до розповіді про своє життя, про те, як я вивчав в дитинстві, разом з батьком різні рослини, які можуть використовуватись для лікування чи навпаки, для отруєння, наприклад, пацюків або інших шкідників. Голінт продовжував слухати, і в його очах була або велика цікавість, або велике здивування. Незважаючи на те, що наші розмови були обмежені мовним бар'єром, я відчував, деяку внутрішню потребу в тому, щоб розповісти цьому, доволі дивному попутчику, якусь нову історію, цікавий момент з життя. «Мені це подобається» – , спіймав я себе на такій думці. Ніколи до цього моменту я так не захоплювався тим, щоб когось навчати, навіть не знав про такий свій талант. Я бачив, що Голінт сприймає все, його цікавить кожне моє слово. Це надихало. Я не знаю як так сталося, адже така поведінка для мене не є нормою. Хоча ми познайомились з Голінтом лише кілька днів тому, та сьогодні я відчув, немов знаходжусь поряд із другом, якого знаю вже, як мінімум, років десять.

- Знаєш, мій тато хотів з мене зробити лікаря, щоб я успадкував його ремесло, але в мене, як мені здається, характер не той, та й зацікавленості не дуже багато, хоча дечого я все ж таки навчився. Слухай, я тут згадав одну історію з дитинства: одного разу ми з Чуром, це мій друг з дитинства, зайнялись було лікарською справою. Тоді мені було шість років, а йому п’ять. Батько вже тоді навчав мене методам та способам приготування лікарських відварів, а також багато чого розповіда про різні рослини та їх властивості. Пам’ятаю, як до нас завітав дід Ортан і пожалувався на болі в животі. Батька на наступний день викликали до одного місцевого аристократа і він не встиг зробити лікарський відвар. Ось, щоб не гаяти часу та відстояти честь батька, я і запропонував Чуру разом зварити цей відвар. Я приблизно пам’ятав рецепт. В батька є дві лабораторії, одна для простих рецептів, куди в мене був доступ і одна така, де зберігались особливо цінні та рідкісні інгредієнти. Коли я згадував рецепт, то зрозумів, що однієї рослини не вистачає, а ось у «секретній» лабораторії, так я називав ту, двері якої зачинялись на замок,  "Кришталеве віття" точно було. Узявши драбину та проникнувши всередину через невеличке вікно, я знайшов рослину та запозичив кілька листочків. В оригінальному рецепті треба було використати лише четверту частину листочка, а ми додали у відвар усі чотири листка, а також дещо відійшли від рецептури і пару зайвих інгредієнтів у відвар додали, як мені здавалось, вони повинні були стати додатковим каталізатором реакції і цей наш «еліксир» швидше б подіяв. Ми провозились з цими «ліками» майже до обіду, але все було готове. Я запропонував Чуру перевірити, але той відмовився і спробував заставити мене прийняти ці ліки. Зав’язалась суперечка і поки ми сперичались, хто стане «жертвою» перевірки, адже, щоб щось вилікувати, треба спочатку, щоб це «щось» заболіло і ніхто не хотів насильно ставати хворим, прийшов дід Ортан, який спитав за свої ліки. Ось ми і вирішили, що нехай краще хворий і перевіряє. Сказавши, що це залишив для нього тато і наказав передати особисто в руки, коли «Ортан прийде», Лейн вручив чудо-еліксир діду. Горді собою ми пішли грати на вулицю, при цьому не забувши прибрати наслідки своїх експериментів.

-Проблема? – з невеличкою посмішкою спитав Голінт.

- На той день ніяких проблем небуло. Тато повернувся ввечері, оскільки йому довелось ліки для аристократа готувати прямо на місці, а потім ще спостерігати деякий час за реакцією на них організму. Він був втомлений, тому після вечері відразу пішов спати. Та і на наступний день все було спокійно, батько був у своїй лабораторій, і навіть не помітив, що я туди проникав, адже ми ретельно «замели» сліди, прибравши драбину з під вікна.

- Драбина? – запитав Голінт.

Довелось жестами та словами йому розказати що це таке. Здається він майже відразу і зрозумів.