Пролог

Ось і наближається кінець мого життєвого шляху. У мене було гарне життя, немає сенсу скаржитися. Тридцять п’ять щасливо прожитих років та дев'ять місяців у боротьбі за виживання. Приходе час і настає момент для кожного, хто стикається з усвідомленням кінця свого буття, коли нічого не залишається, окрім самого себе, коли тіло покидають моральні та фізичні сили, хоча... залишилась лише крихта надії, останній шанс, який я використав у боротьбі за життя свого тіла. Але, здається, це не допомогло, я вперше відчув, що таке душа, ставши нею. Моє Я повернулося на мою рідну планету, де вже не було життя у звичному розумінні цього слова. Це був Ефір, якесь особливе середовище світового простору, існування якого ніким і ніколи не було доведено, середовище, про яке колись йшли згадки в працях давніх вчених та філософів.

При житті я був наноробіологом та непогано розбирався в програмуванні. Закінчив з відзнакою Каліфорнійський технологічний інститут, отримав найвищу ступінь визнання серед вчених, а саме: Нобелівську премію в галузі медицини, яка присуджується за особливі наукові досягнення. Моєю галуззю у науці було нейропрограмування та оптимізація хімічних процесів, які відбуваються в організмі, їх контроль та оптимальний розподіл поживних речовин в організмі, дослідження різноманітних гормонів, покращення пам'яті, вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на роботу мозку.

Коронним досягненням моїх досліджень стала розробка "Багатокомпонентного інтелекту", програмованих нанороботів, керованих одним центром управління, здатних до самонавчання та навіть самоідентифікації, тобто до розвитку свідомості та розуміння власної існування. В них також закладений інстинкт виживання, якщо це не шкодить їх носієві. Основним завданням цього пристрою є відновлення клітин організму (згідно зі вбудованою базою даних) та знищення бактерій та вірусів, які можуть завдати шкоди організму реципієнта.

Модуль керування (центр керування) нанороботами був виконаний у вигляді браслета та знаходиться на зап’ясті моєї руки, а нанороботи введені в кров та розповсюджені по всьому організму, за винятком мозку. Хоча в останні години мого життя я надав їм доступ і до нього, але, очевидно, я  спізнився. До того часу моя свідомість почала згасати, це не було болісним, відчуття, немов занурюєшся у сон. Наскільки я можу судити, саме так відбувається руйнування нейронних зв'язків у мозку. І ось тоді, коли мозок перестав працювати, я перейшов в цей дивний стан та повернувся додому, а душа відправилась на мою батьківщину, на планету Земля, натомість тіло залишилося десь там, на іншій планеті, яку ми назвали Життя-3. Трансфер також не був миттєвим, але тканина часу та простору притягла мене туди, де має бути моє нове місце у всесвіті, я це відчув та зайняв його. Я був поруч з тим, що для мене найцінніше і до чого прив’язана моя душа. Я повернувся на Землю.