Епізод 34: Кабінет Назаренка

Пізній вечір.Готель Назаренка. Офіс на останньому поверсі.

Назаренко відкинувся в шкіряному кріслі, неквапливо розглядаючи панораму нічного міста. Десь там, у підвалах його клубів, його товар зараз працював, обслуговуючи клієнтів. Кілька сотень живого товару. Він купував, продавав, ламав, знову продавав.

 Наркотики. Клуби і готелі були ідеальним прикриттям для його бізнесу. Молодь витрачала там шалені гроші, а він лише відкривав ширші потоки. Він контролював місто. І він не терпів слабкості.

В кабінеті горіло лише кілька ламп, сигарний дим повільно клубочився у повітрі.

Коли у двері постукали, Назаренко навіть не повів головою.

— Заходь, курво.

Аркадій — його права рука, людина, яка контролювала всі поставки дівчат, наркоту і логістику "особливих" замовлень, — зайшов швидко, але обережно.

Назаренко глянув на нього, як хижак, що оцінює здобич.

— Якщо ти прийшов знову жалітися, що баби бояться клієнтів, то можеш розвернути свій зад і піти нахрін.

Аркадій ковтнув, але голос залишався спокійним.

— Проблеми серйозніші.

Назаренко скривився.

— О, не бреши мені тут. У нас, Аркадію, проблем не буває. Тільки можливості.

Аркадій напружився, але продовжив:

— Одна з партій зникла.

Назаренко підняв брови.

— Дівчата?

— Вся машина.

На секунду в приміщенні запанувала тиша.

Потім Назаренко неквапливо поставив келих на стіл, встав і дуже повільно підійшов до Аркадія.

— Ти хочеш сказати, що якісь м’ясники просто взяли і вкрали у нас живий товар?

Аркадій мовчав.

Назаренко схопив його за комір, вчепився, як удав.

— Ти, сука, хоч розумієш, які люди стояли за цією партією?! Якого біса ти мені про це говориш тільки зараз?!

— Ми шукали водія. Шукали охорону. Їх… немає.

Назаренко вдихнув носом і повільно розтиснув пальці.

— Якщо ми не знайдемо дівчат або не повернемо гроші, нам розітнуть горло. Ми не можемо просто віддати цю партію.  Курви коштують сотні тисяч! Ці клієнти занадто великі люди, щоб просто так зникнути. Якщо хоч одна з цих сучок ще раз кудись зникне, ти перший ляжеш у бетон! Розумієш це, курво?

Аркадій стиснув губи.

— Розумію.

— Ну, хоч наркота нормально пройшла?

Аркадій затримав погляд на підлозі.

— Проблеми не тільки з дівчатами.

Назаренко опустив голову.

— Аркадію.

— Вантаж "білого" теж перехопили.

У кабінеті стало холодно.

Назаренко дуже повільно підняв голову.

— Ти мене… не до кінця розумієш. Я зараз питаю, чи я можу спокійно випити віскі, або мені вже пора бігти через кордон?

Аркадій глибоко вдихнув.

— Пора бігти.

І тут Назаренко вибухнув.

— Ти, шмат лайна! — він схопив попільничку і пожбурив у стіну. Скло розлетілося сотнею уламків. — Ти що, думав, я тут буду слухати твої відмазки?!

Аркадій навіть не здригнувся.

— Це хтось конкретний. Нас випалюють. По одному.

Назаренко вдарив кулаком по столу.

— Хто?! Знову Артем  суне свого носа?

Аркадій відразу відповів:

— Я знаю, як витягнути.

Назаренко глянув на нього уважно.

— Говори.

— Нам передали інформацію, що хтось із наших людей може мати відповіді. Але вони бояться говорити.

— Де?

— Завтра вночі, старий склад.

Назаренко пройшовся кабінетом, вгамовуючи лють.

— Хто буде там?

— Тільки ми.

Тиша.

Назаренко задумався.

Але врешті кивнув.

— Добре. Завтра.

Він повернувся до панорамного вікна, дивлячись на нічне місто. Це його місто, він його контролює і володіє ним. А ця погань, яка йому перейшла дорогу, навіть неочікує, яка на нього чекає жорстока розплата.