Епізод 31: Зустріч з ворогом

Гучна музика зустріла їх ще на вході. Усередині все миготило неоном, а в повітрі змішувався запах алкоголю, парфумів і диму. Богдан, як справжній ініціатор, тримав Софію за руку і впевнено вів до столика.

Артем ішов поряд із Анною, що виглядала настільки розкішно у своїй сукні на тонких бретелях із відкритою спиною, що йому ледве вдавалося тримати нейтральний вигляд обличчя. Погляди інших чоловіків ковзали по них безсоромно. І кожен такий погляд додавав Артему внутрішнього гніву. Анна поруч з Артемом відчувала себе безпечно.

— Ну що, тепер офіційно — ми всі в зборі, — сказав Богдан, обіймаючи Софію за талію.

Софія усміхнулася тепло, легко провела пальцями по його руці повернулася до компанії:

— Давайте знайомитись. Це Ліка — нестримна душа будь-якої вечірки, а ось Володя... ну, він просто Володя.

— Я б так недооцінював найкращого водія цього міста, — спокійно додав Володя, підморгнувши. — Я б сказав найхаризматичнішого. Вся ця аура клубу — тримається на мені. Якщо що, вважайте, що я цей клуб у моїй владі.

Артем тільки посміхнувся кутком своїх уст.

— Ого, де ви таких красунчиків берете? — кокетливо простягнула Ліка, оглядаючи Артема й Богдана, прикусивши губу. — Дівчата, це що, тепер мода така? Один краще інше.

Богдан хмикнув, потягнувши ковток із бокалу.

— Та ми завжди при формі, Ліко.

— Анно, ти ж бачиш як тобі пощастило зі мною.- іронічно  підколов її Артем.

А Володя тим часом скосив погляд на Артема. Його обличчя на мить стало задумливим, іронічна посмішка торкнулася куточків губ.

— Слухай, — нахилив голову. — Це ти не той тип із VIP-кабінки?

Артем впевнено підняв погляд на Володю. Спокійний, холодний, як завжди, але в очах промайнула цікавість.

— А якщо я, то що?

Володя розвів руками, зменшуючи келих:

— Наскільки я памятаю, ти  тоді не представився.  

— Ти теж не поспішав.- за хвилину простягнув руку,- Артем.

— Володимир. Друзі кличуть Володею. Я страж цих прекрасний леді.

—  Друг який став на захист подруги, я це оцінив.

Володя кивнув ніби це само собою було зрозуміло.

— Само собою.

Артем у голосі якого відчувалась легка іронія, додав:

— Просто нарешті  терепер зрозумів, чому того вечора так рано поїхав.

Володя здивовано підняв брови.

— Ну-ну. І що таке сталось?

— Твоя аура, брате, надто сильна. Не витримав концентрації потужної харизми.

Володя розсміявся прийнявши цей знак як комплімент.

Анна, яка стояла поруч, відчула, як Артем спокійно поклав руку їй на пояс. Жест був ніби випадковий, але достатньо виразний, щоб кожен зрозумів — межі проведено.

— Годі вам воркувати, хлопці. Погнали, поки музика нормальна! — підморгнула Ліка, хапаючи Володю за руку. — Ти ж казав, що тримаєш атмосферу? Ось і тримай, покажи клас.

— Тільки не смійся, коли побачиш, — кинув він у відповідь і попрямував із нею до танцполу.

Софія ніжно пригорнулася до Богдана й сказала:

— Я теж хочу танцювати.

— Веди, красуне, — відповів він і поцілував її у вилицю.

Анна поправила бретельку, вільно провела рукою по шиї, ніби невинно. Але вона знала, що Артем дивиться. Відчувала це кожною клітинкою. Він взяв келих, ковтнув, не відводячи від неї очей. І впевнено пройшов поглядом від обличчя до стегона.

— Ти спеціально? — його голос став хрипким.

— Що саме? — грайливо підняла брову Анна.

— Це. — Він вказав підборідям на її сукню. — Ці погляди навколо.

Вона скромно опустила очі, але в куточках губ промайнула ледь помітна посмішка.

— Я просто хотіла бути красивою.

— Ти переборщила, — тихо сказав він, нахилившись ближче. Його голос торкнувся самої шкіри. — Ще один такий погляд когось зайвого — і закінчиться раніше, ніж ти думаєш.

Анна відчула, як серце забилось так, що ледь стримала подих. Від його голосу. Від цієї загрози, що звучала солодко й небезпечно водночас. Від цієї внутрішньої дикої сили, що ледь стримувалася в ньому.

— Танцювати будемо? — запитала, кидаючи виклик.

— Починай, — відповів Артем.

Вона рушила на танцпол, а він залишився, спостерігаючи. І коли музика поглинула простір, Анна вже танцювала так, що Артем відчував, як у грудях зростає щось гаряче й неконтрольоване.  Її стегна, ця сукня, ці погляди інших, що липли до неї.

Він мовчки допив свій келих, відкинув голову назад, прикрив очі.
Коли знову відкрив — Анна дивилася на нього прямо в очі, танцюючи. Для нього. Навмисно. Погляд Артема став важким, майже небезпечним. Руки стиснулись у кулаки, а в голові гуділо одне: «Моя».

Ця сукня, цей погляд, ці рухи — кожен її танець перед ним був викликом, провокацією, яка роздирала його середини. Він хотів володіти нею, її тілом. Артем відкинув порожній бокал на стіл, пройшов крізь натовп, не зводячи з Анни очей, поки не опинився впритул. Різний ривок — її зап'ястя в його руці. Теплий дотик, сильний, впевнений.