Епізод 28: Прощання у домі літніх людей

Пізнім вечором, після напруженого дня, Артем повернувся до будинку для престарілих. Він підійшов до входу, де з грамофона лунала ніжня українська народна пісня – “Цвіте терен ” у сучасному інтерпретаційному виконанні, що ніби плавно розтоплювала серце. Легкий аромат лимонного пирога, свіжоспеченого Анною, змішався з ароматами квітів і старих меблів, що наповнювали теплом повітря минулих годин. Він підійшов до Анни і щось прошепотів їй на вухо.

Було тихе здивування, змішане з радістю. Але особливо важливо спостерігав за ними пан Михайло. Його мудрі очі першу ковзнули по Артему, потім — на Анну, й десь у глибині промайнула задумлива посмішка.

— О, Анно! — піднявся він, спираючись на палицю. — Не самотня сьогодні?

Анна відповіла тепло:
 — Артем відвезе мене додому, пане Михайле.

— Ти вже попрощалася?- запитав Артем

Її голос трішки затремтів. Вона провела рукою по волоссю, ховаючи хвилювання.

— Попрощатися? — з ледь помітним сумом перепитав Михайло,

—  Мене прийняли дизайнером.- радісно промовилла Анна.

— Нарешті, дівчинко. Так тримати. —  підхопила пані Любов.

  — Та не біда! Головне — не боятися змін. — тут же підморгнув пан Михайло. Он глянь на Марію, — кивнув у бік бабусі, що сиділа біля вікна. — Їй внуки телефон подарували, тепер у TikTok відео викладає. І популярні, кажуть! Вчора знімала, як вязала шкарпетки. Так що, Анно, бери приклад. Не бійся. Йди до мрії, ми тут тільки раді будемо.

Старенькі одразу підхопили:

— Так, так! Головне — навідуйся в гостяі! Без лимонника не приходь!

— І фото надсилай! Як там у вас у тих дизайнерів!

Анна засміялася, але в її очах промайнула щемлива вдячність. Відчути таку підтримку від людей, для яких ти стала частиною життя, було надзвичайно тепло. Артем весь цей час мовчки спостерігав, але не випускав Анну з поля зору. Його погляд ковзав по її обличчю, зупиняючись на легкому рум'янці, що розливався по щоках, на тому, як сяяли її очі, коли вона сміялася.

Пані Любов і пані Валентина сиділи біля грамофону, з якого щойно лунали останні ноти української народної пісні.

– Ну що, Валю, може, годі нам цю "Горіла сосна"? – нарешті порушила тишу пані Любов, зітхнувши.– Треба щось сучасне, але щоб душа співала!

Пані Валентина підняла брову.

– А в нас що, радіо вже не модне?

Любов загадково усміхнулася й дістала телефон.

– Та яке радіо, Валю? Я тут побачилась  одну штуку – Спотіфай називається. Кажуть, можна знайти будь-яку музику.

Пані Валентина спохмурніла .

– Якщо онуки слухають, то там точно самий цей… «бум-бам» та «тринь-динь» без слів!

– Ну то давай перевіримо!

Пані Валентина зітхнула, але кивнула , спостерігаючи, як Любов натискає кнопки на телефоні .

– Ну, що там? – нетерпляче спитала вона. – Ану давай сюди.

Любов нарешті знайшла потрібну кнопку й підключила телефон до безпровідної колонки .

Через секунду в кімнаті залунала весела ритмічна музика Тіни Кароль «Скандал» .

Пані Любов аж очі розширила.

– Оце інша справа! Давай голосніше, Любо, нехай весь будинок чує, що ми ще в строю!

Ця атмесфера наповнила кімнату. Анна мимоволі посміхнулася, спостерігаючи, як пані Любов і пані Валентина енергійно підтанцьовують на місці . Їхні обличчя сяяли молодечим запалом , наче вони повернулися знову у свої найкращі роки .

Артем стояв трохи осторонь, не втручаючись у цей хаотичний, але напрочуд теплий момент . Його погляд затримався на Анні. Вона належала до цього світу. До світу навіть серед суму та старості можна знайти радість . Де музика була не просто звуком, а спогадами, емоціями, життям. Він бачив, як вона посміхалася цим бабусям , як торкалася їхніх рук, як ніжно пригортала пані Любов, ніби це була її рідна людина. Вона була світлом. Його повною протилежністю.

Анна обернулася до нього, помітивши його погляд.

– Що? – її світилися теплом.

Артем ледь помітно стиснув губи, а потім знизав плечима.

– Просто…

Анна усміхнулася. Артем на секунду відчув стиснення в грудях . Він розумів, у якому світі вона жила: світло, добро, допомога іншим. А він належав зовсім іншому світові.

 Ритмічна музика змінила на повільну романтичну пісню Максима Бородіна «Якби не ти».

—  Дівчата, не перемекайте музику. - Дідусь, що минулого разу танцював з Анною, тихенько підвівся. Він обережно випрямив спину, поправив сорочку й почав неквапливо рухатися в її бік, поки ще без слів, але вже з очевидним наміром запросити на танець.

Пан Михайло помітив це перший. Ледь підняв брови, стукнув палицею Артема по нозі й тихо, але вірно буркнув:

— Хлопче, не тупи. Зараз уведуть твого ангела.

Артем на мить розгубився, кинув погляд на Анну, що якраз сміялася з якогось жарту стареньких. Але, зустрівши її погляд, який був відкритим, трохи здивованим і… довірливим, уже не вагався. Він легко торкнувся її руками, нахилився й із іроничною, але ніжною усмішкою промовив: