Епізод 19: Ніч, що змінила все

Вечір обіцяв бути легким, безтурботним і веселим.

Анна, Софія, Ліка, Володя та Марк нарешті вибралися разом у новий клуб, щоб розслабитися після напружених днів. Вони сміялися, танцювали, відчували справжню свободу.

 Марк пішов купити напої, і коли повернувся, випадково зачепив Володю, він зробив невдалий крок назад і… опинився в обіймах якогось хлопця.

– О, вибачте… – пробурмотів Володя, але не встиг закінчити, бо хлопець зухвало усміхнувся:

– Я тебе теж помітив.

Володя застиг.

– Помітив?

– Твоя енергія… така магнітна.

Анна й Ліка звернулися назад. Софія ледве стримувала сміх.

– Це… ну… тобто… ммм… я не з тих… хоча я поважаю всіх… – Володя нервово відступив, але хлопець наблизився ще ближче.

– Що, передумав? – підморгнув незнайомець.

Володя перелякано озирався, шукаючи вихід. І тоді Марк, тримаючи два коктейлі, обійняв Володю за плечі й серйозно промовив:

– Коханий, що сталося?

Володя видихнув із полегшенням.

– О, нарешті ти прийшов! Ти ж знаєш, як я ненавиджу, коли залишаюсь без тебе… – він кокетливо обійняв Марка за талію, удавано притискаючись.

Незнайомець розчаровано закотив очі:

– Жаль… але ви гарна пара.

Щойно він відійшов, Володя відразу відстрибнув від Марка, ніби той обпік його.

– Більше ніколи так не роби! – гаркнув Володя.

– Я тебе врятував.

– Ти зруйнував свою репутацію, а не врятував!

Анна з Софією реготали.

– Не хвилюйся, Володю, – вигукнула Ліка, – тепер у тебе репутація ще цікава!

Вечір тривав. Ліка зачарувала незнайомця, Володю таки підчепила красуня, яка не зводила з його очей, а Марк фліртував із милою блондинкою біля бару.

Анна та Софія витанцювали на повну. Вони вирішили взяти ще коктейлі, і коли підійшли до барної стійкості, до них підсіло двоє хлопців.

– Дозвольте пригостити таких чарівних дівчат? – усміхнувся один із них.

Софія глянула на Анну, знизала плечіма й узяла напій.

– Що ж, дякуємо.

Анна зробила ковток. Напій був трохи солодший, ніж раніше. Але вона не надала цього значення. Через кілька хвилин щось було не так. Чим більше вони рухалися, тим ноги ставали ватяними.

– Анно… – Софія зупинилася, тримаючись за стійку.

– Мені… теж якось… дивно…

З кожним кроком їхнє тіло ставало неконтрольованим. Голова пішла обертом.

Вони вийшли на вулицю, сподіваючись, що свіже повітря допоможе.

Але хлопці, які їх пригостили, теж вийшли слідом.

– Ой, дівчатка, що, вам стало погано? Ми відвеземо вас додому.

Анна хотіла відповісти, що їм не потрібна допомога. Але губи не слухалися.

– Та вони в нуль! – засміявся один із них, обіймаючи Софію.

Анна намагалася вирватися, але тіло її не слухалось. Темрява змішувалась зі звуками, обличчя розпливалися перед очима. Їх підхопили і посадили в машину. Мотор загудів. Анна чула лише гул двигуна. Її тіло було чужим – ватяні руки, неконтрольовані ноги, розмитий зір. Софія сиділа поруч, її голова вільно схилилася на плече. «Ні… не засинай…»

Анна пробувала розтиснути губи, але язик не вся слуха.

– Де… ми?.. – ледве пробурмоті

– Далеко від зайвих очей, красуне. – один із хлопців розсміявся, крутячи кермо.

Їхали швидко. За вікнами майорили темні вулиці, але вона не могла зрозуміти, де вони. Страх розростався, мов павутина. Вона відчувала власну безпорадність, і це було найжахливіше. Її руки здавалися не її, ноги не реагували, ніби вона була закрита у власному тілі.

– Блін, вона ще не вирубилася? – здивувався той, що сидів поруч.

– Може, дозу дали слабку?

– Або вона занадто вперта. – інший розсміявся, проводячи рукою по її щоці.

Анна хотіла закричати, вдарити, вискочити з машини – що завгодно! Але її тіло залишилося безпорадною лялькою.

– Гарний улов сьогодні у нас. – посміхнувся один із них, заводячи авто.

– Можливо, давай спочатку розважимося?

– Ти знаєш правила. Бос нас зітре на порох. Дівчата для його клієнтів. Після – можна.

– Не люблю недоїдки… – пробурмотів той, що сидів збоку.

Анна майже нічого не бачила. Її свідомість вирувала, розпливалась. І раптом…

Гучний удар! Щось врізалося в їхню машину, зміщуючи її вбік. Гальмування. Гострий біль у голові. Від зіткнення Софія впала на неї, скло розлетілося дрібними уламками. Анна захлинулася повітрям. Вона намагалася сфокусуватися, але все, що бачила, – це як їхні кривдники піднімають свої закривавлені обличчя… І раптом… Двері різко відчинилися. Їх витягли. Грубі руки, швидкі рухи. Звуки ударів, хрускіт кісток.