Епізод 18: Втеча від невідомості

Після виходу з агентства Анна та Софія сіли в автомобіль. Повітря було холодним, а вікно давало можливість побачити, як місто вільно прокидається. Усередині Анни бушувала суміш емоцій – хвилювання, тривога і, водночас, легке збудження від можливостей, що її роботи справді виділяються.

Вона мовчки вдивлялася в пейзаж вулиці, де кожна хвилина очікування здавалась нескінченною. У її душі крутилося запитання: Що, якщо вони не подзвонять? Її подумки повернули в пам'ять, у кожен штрих своїх ескізів, кожну лінію, яка передавала стиль життя та індивідуальність.

– Все добре? – нарешті спитала Софія, поглянувши на неї, коли машина прокотилася повз м’яко освітлену алею.

Анна лише зітхнула, трохи посміхнувшись:

        – Я… думаю, все гаразд. Просто думки крутяться.

Софія додала тихо:
                  – Ти талановита, Анно. Твої роботи мають душу, і це те, що відрізняє тебе від усіх інших. Не ризикнеш – не дізнаєшся. Перший крок ти зробила. Головне йти далі і не зупинятись. Тільки так піднімаються, коли рухаються , а не чекають.

У цей момент у її телефоні задзвонив невідомий номер. Серце Анни забилося швидше, і вона, мовчки ковтаючи, взяла телефон до вуха.

– Алло? – прошепотіла вона, не впевнена, що очікувати.

Голос, знайомий, але не настільки теплий, як раніше, ледь прозвучав:
                  – Анно, це Артем. Все город?

Анна затримала дихання. Вона знала, що кожне його слово було важким – повним владної впевненості, але й невиразної холодності.

– Я… так, все добре. – відповідала вона, намагаючись звучати спокійно, хоча всередині панувала невизначеність.

– Чудово. Зустрінемося сьогодні ввечері. – коротко промовив він, і зв'язок обірвався.

У машині наступила тиша. Анна дивилася у вікно, відчуваючи, як її думки заповнюються питаннями: Чи готова я до цього знову? Роздуми змішувалися з почуттям внутрішнього страху – страху, що Артем, як людина, яка контролює все навколо, може коли з’явитися і висвітлити те, що вона так старанно приховує.

Софія  розвіяла тишу своєю пропозицією:

- Пропоную, відсвяткувати твій перший крок до мрії. Нужбо, Анно, в тебе ще завтра вихідний.

Анна була напрочуд задумлива.

- Так. Святкуємо наповну. Але в іншому клубі.

- В іншому?

- Так. Хочу різноманіття і змін.

- Ну ок. Збираємо компанію?

-  А якже без них.- усміхнулася Анна.

Софія квапливо взяла телефон і почала набирати повідомлення в спільний чат. Анна тим часом, боролась в середині з двоякими думками.

«Я не його іграшка! Не буду грати за його правилами! Починаю нове життя».