Епізод 11: Будинок літніх людей

Будинок для літніх людей зустрів Анну знайомим ароматом чаю, книг і легкого відлуння лікарських трав. Це місце завжди мало особливу атмосферу — тут час сповільнювався, даючи можливість просто бути, а не лише поспішати.

Дідусь у картатому светрі сидів біля вікна, заглибившись у газету. Він щось бурмотів собі під ніс, і судячи з його скептичного виразу, не все написане йому подобалося. Час від часу він хитав головою й пробурчував. Поряд, за круглим столом, дві бабусі грали в бінго. Їхні очі горіли азартом, а між ходами вони сипали жартами, сміялися так, що здавалися зовсім молодими. Їхній вік видавала лише зовнішність, але не дух.

Літній чоловік,  років 86, подав руку бабусі в елегантній світлій сукні. Вона здивовано підняла на нього очі, а він  із грайливою усмішкою, легенько нахилив голову, запрошуючи її до танцю. З динаміка пливла мелодія — легендарний голос Френка Сінатри лагідно співав:

Fly me to the moon
                   Let me play among the stars…

Старенька на мить затрималася, але потім, ледь усміхнувшись  усе ж поклала свою тендітну руку в його. Вони зробили кілька повільних кроків, ніби згадуючи ритм молодості, а потім чоловік легко розвернув її, і вона плавно  та повільно закрутилася навколо своєї осі.

Анна відчула, як у неї щось стиснулося в грудях. Це було так… красиво. Ніби сцена з фільму, ніби маленьке диво серед буденності.

Їхні рухи не були ідеальними — трохи невпевненими, трохи обережними, — але в цьому й була їхня магія. Це був не просто танець. Це було щось більше. Спогад? Почуття? Можливо, молодість, яка не зникла, а лише сховалася всередині, чекаючи на потрібний момент. Анна дивилася на них, і в її серці щось здригнулося.

— Гарна пара, правда?

Знайомий голос змусив її обернутися.

Пан Михайло сидів неподалік, зручно спершись на тростину, і спостерігав за танцем із тією ж теплою усмішкою, що й завжди.

— Це… це неймовірно, — прошепотіла Анна.

— Еге ж, — кивнув він. — Дивлюсь на них і думаю, що життя таки гарна штука.

Анна присіла поряд, і він глянув на неї так, як дивляться ті, хто бачить більше, ніж ти кажеш уголос.

— Ангеле, скажи мені… Чому така гарна, добра, працьовита — а досі сама?

Анна здивовано кліпнула.

— Ну…

— Ну? — підняв брови він.

— Просто не зустріла того, хто залишився б, попри все, — знизала плечима вона.

Пан Михайло хитро усміхнувся.

— Та ну? Щось я тобі не вірю.

Анна пирхнула, розуміючи, що він усе жартома.

— Вірте-не вірте, але чоловіки зазвичай кидають якір тільки на мою зовнішність. А от дізнатися, що всередині, вже не намагаються.

Дідусь гмикнув.

— А ти їм не допомагаєш?

— Не знаю… Може, просто не бачу сенсу.

Він трохи помовчав, а потім м’яко сказав:

— Люди рідко одразу бачать те, що важливе. Потрібен час.

Анна кивнула, ніби запам’ятовуючи його слова.

— Ех, та не бери ти це так серйозно! — махнув рукою пан Михайло. — Як казав один мій старий друг: «Якщо хтось не хоче бачити твою душу, можеш ляснути його книгою по голові. Або не витрачати час».

Анна розсміялася.

— Гарна порада!

— Я тобі ще таких купу дам, але спершу…

І тут до них підійшов той самий буркотливий дідусь із газетою. Він склав її рівним стосиком, підняв очі на Анну й рішуче сказав:

— Ангеле, ходімо танцювати.

Анна здивовано підняла брови.

— Я?

— Ти ж не думала, що вони тут єдині романтики? А Михайло напевно мені відмовить. — він хитро посміхнувся й подав їй руку.

— О, це варто побачити! — вигукнув пан Михайло, весело спостерігаючи за ними.

Дідусь був дуже стареньким, рухався повільно, але старанно намагався увійти в плавний ритм танцю. Він випрямив спину, спробував зробити граційний поворот, навіть кокетливо підморгнув, ніби молодий кавалер.

Коли вони кружляли, він нахилився ближче й, усміхаючись, прошепотів:

— Попереджаю, після цього танцю ти забудеш про всіх молодиків. Вони здаватимуться тобі такими незграбами, що думати будеш тільки про мене! — на мить зробив паузу, а потім, хапаючи повітря після обережного повороту, додав: — Щоправда, завтра, можливо, доведеться ставити мені крапельниці…

Анна не змогла стримати сміху, а дідусь хитро посміхнувся, гордо продовжуючи танець, ніби щойно виграв чемпіонат.

                   Цей день був особливим.