Епізод 7: Візит сестри

Ранок зустрів Анну запізненням. Вона ледь відкрила очі, відчуваючи втому після вчорашньої ночі. У голові ще залишався відгомін музики, а десь глибше… відлуння того поцілунку. Вона різко видихнула, ніби намагаючись стерти спогад. "Нічого це не означає." Але тіло пам’ятало. Вона підвелася з ліжка, потягнулася і, скривившись, глянула на телефон.

9:37.Повідомлення від сестри: "Будемо за пів години. Готуй чай і не придумуй, що зайнята!" Анна закотила очі, але усміхнулася. Камілла завжди була такою – прямолінійною, як постріл.

Коли вхідні двері відчинилися, квартира одразу наповнилася голосами, рухом, дитячим сміхом і запахом парфумів сестри.

— Аннааа! — з різними інтонаціями вигукнули дві однакові, але такі різні дівчачі голоси.

Одна з близняток кинулася до неї, обіймаючи за талію, а інша гордо зайшла повільніше, ніби оцінюючи ситуацію.Як завжди. Одна міні-версія тата – серйозна, врівноважена. Друга – буря у чистому вигляді, маленька копія мами.

Анна зі сміхом обійняла обох, піднімаючи погляд на Камілу.

Та стояла у дверях, уважно вивчаючи її обличчя.

— Що? — Анна зітхнула, передчуваючи допит.

— Не виспалася.

— Була робота.

— Ага. А ще щось?

— Що ти маєш на увазі?

Камілла примружила очі, але вирішила не вдаватися у деталі поки що.

Її чоловік мовчки стояв поруч, спокійно спостерігаючи за їхнім діалогом.

— Привіт, Анно.- привітався Олексій.

Його голос був рівний, як і він сам – без зайвих слів, але із внутрішньою силою.

— Привіт, Олексію.

— Ти влаштувала в квартирі розплідник книг? — він кивнув на полиці, заставлені ескізами і журналами мод.

— Краще ніж автосалон посеред вітальні.

— Торкнулась святого.

Анна посміхнулася. Вона любила Олексія. Він був справжньою опорою для її сестри, і, попри всю свою серйозність, він її завжди підтримував.

Коли діти носилися квартирою, а Олексій пив чай, читаючи щось у телефоні, Каміла увійшла в кімнату Анни і зі схрещеними руками сперлася на дверний отвір.

— Ну, що, проблемна ти моя?

Анна втягнула голову в плечі.

— Щось ти занадто рано почала мене пресувати.

— Та мені здається, що вже пізно. У тебе проблеми з головою, і їх стає тільки більше.

Анна склала руки на грудях, демонструючи стійкість.

— Ого, з перших секунд так гаряче. Що ж я не так зробила цього разу?

— Ти взагалі щось робиш "так"?

Анна закотила очі, але всередині відчувала, що Камілла точно щось помітила.

— Я нормально працюю. Живу. Мене все влаштовує.

Сестра пирхнула і пройшла до її столу, взявши перший-ліпший модний журнал.

— Ага, звичайно. Сидиш у своїй комірчині, горбатишся на двох роботах, і тебе це влаштовує?

— Я… просто ще не все продумала.

— Такими темпами ти продумаєш все, коли тобі буде п’ятдесят.

Анна відвернулася, зробивши вигляд, що зайнята своєю чашкою чаю.

— Коротше. Бери.

Камілла кинула на стіл конверт.

— Що це?

— Твої курси на модельєра. Оплачені.

Анна витріщилася на неї.

— Що?!

— Що чуєш. Записалася, починаєш наступного місяця.

— Але… це ж гроші! Я не можу їх взяти!

— Можеш. І візьмеш. Бо якщо ти не займешся чимось нормальним, то я буду оплачувати тобі лікування.

Анна відкрила рот, щоб відповісти, але потім закрила.

— Що, правду кажу?

— Ти – просто скеля делікатності.

— Це не я. Це Іван мене так виховав.

Камілла гордо випрямилася.

— Якби не він, я б теж сиділа і страждала від життя, як ти. Але він показав мені, що в цьому світі або ти б’єш, або тебе б’ють. Тому я обрала перше.

Анна зітхнула, переводячи погляд на конверт.

— І про хлопців забудеш. Іван кожного віджене. Як і від мене раніше.

Вона на мить змінила тон, і в голосі з’явилася ностальгія.

Анна посміхнулася. Іван і справді був таким.

— Ну? Що вирішила?

Вона зітхнула і потягнулася до конверта.

— Ось так краще, —Камілла обійняла Анну. — А то я вже продумувала, як тебе зв’язати і вивезти в гори.

Анна закотила очі, але не втрималася від усмішки.

Невдовзі у дверях з’явився Олексій.