11.

— Оце ви там натворили! — із захопленням вигукнула Рейна, плюхнувшись на стілець біля ліжка Ксандри. — Я тільки-но переглянула запис із центру управління. Ви з Громом випалили все, що могло хоч натякати на неонки. Шкода, що мене залишили на поверхні.

Вона зітхнула, розстібаючи комбінезон, і потерла шкіру біля датчика, який Ісабель прикріпила для моніторингу після місії.

— Не здери тільки, бо через секунду Ісабель буде ламати двері разом із охороною, — мовила Ксандра, лежачи на ліжку з заплющеними очима. Її голос був спокійним, але з ноткою іронії.

— Та хай спробує, — пирхнула Рейна. — Ця штука свербить так, що я готова сама себе випалити.

Рейна знову почухала датчик:

— Серйозно, Шторм, це було круто. Коли хробак взірвався і вся та гидота полетіла… Я б хотіла це побачити наживо.

Ксандра ледь помітно усміхнулася, розтягнувшись на ліжку:

— Нічого такого. Просто рутина.

Рейна пирхнула:

— Рутина, каже! Ви мало не згоріли в цих неонках, а ти — рутина. Мені б хоча б раз так "рутинно" спалити щось велике.

Ксандра відкрила одне око і глянула на подругу:

— Нам просто невимовно пощастило. Вхід був найближчим до нас. Можливо, наступного разу в центрі опинишся ти.

Рейна скривилася, смикнувши комір комбінезона.

— Тобі пощастило? Це жарт? Ви там влаштували такий феєрверк, що я досі дивуюся, як цей фрегат не згорів на орбіті! — Вона замовкла на мить, потім із легким докором додала: — – Але про нього ми так і не поговорили. І ти чудово розумієш, кого я маю на увазі.

Ксандра зробила вигляд, що не чує, просто підняла руку і махнула, ніби відганяючи настирливу муху.

— Йди вже. Відпочивай.

Рейна закотила очі, але підвелася, буркнувши:

— Ну-ну, як знаєш. Але я ще повернуся до цієї теми, не сумнівайся.

Двері за нею зачинилися, і кімната поринула в тишу. Ксандра лежала нерухомо, вдивляючись у стелю, яка змінювала кольори в такт ледь чутному гулу вентиляції. Адреналін, що кипів у венах під час місії, поступово влягався, залишаючи по собі гнітючу втому. Тіло заспокоювалось, але думки не давали спокою.

Її дихання ставало повільнішим, м’язи мимоволі розслаблялися. Здавалося, сон уже поруч, готовий накрити її теплом, але раптом... крик.

Гучний, раптовий, що ніби пролунав у її голові.

Спалах. Яскравий, неоновий. Ксандра різко сіла, серце калатало, як скажене. Він пронизав її розум, залишивши за собою відчуття чогось чужого і важливого.  Пальці тремтіли, коли вона обхопила голову, намагаючись вирватися з цього відчуття.

Вона підвелася і пішла до ванної. Кілька разів плеснула холодною водою в обличчя, але руки все одно не слухалися. Вони дрібно тремтіли, і її погляд затримався на них. Шкіра вкрилася ледь помітними чорними тріщинами, її сила хотіла вирватися назовні.

Ксандра вдивлялася в своє відображення, намагаючись витягнути з пам’яті те, що їй наснилося. Мутант. Він щось показав їй. Але що? Це було з наказу Наглядача, чи в ньому ще залишилася частка свідомості, якої вони так боялися?

Глибока, важка втома і біль втрати розливалися силою всередині неї, як чорне озеро, що залишало по собі ці тріщини.

Руйнівник.

Один із них.

Знищений її власною рукою.

Ксандра стиснула кулаки, але думки не відпускали. Їй потрібно було зрозуміти, що це було. Вона подумала про батька, але одразу ж відкинула цю ідею. Що вона могла йому сказати? Нічого конкретного. Лише відчуття, уривчасті образи. Це здавалося недостатнім, щоб отримати хоч якусь відповідь.

Ксандра вдивлялася в своє відображення, намагаючись згадати те, що їй наснилося. Її погляд повільно опустився до пальців, що стискали краї раковини. Білий метал здавалося холодив, але всередині все ще вирувала гаряча енергія, яка ніяк не могла вщухнути.

Браслет, який вона так і не зняла, відгукнувся, м’яко засяявши фіолетовим світлом. Воно пробігло тонкими, майже живими лініями, ніби намагаючись синхронізуватися з її силою, що пульсувала під шкірою. Воно переливалося, змінюючи інтенсивність, і здавалося, що браслет "відчуває" її напругу.

Їй потрібен був Сканер. Хтось, хто зможе обережно витягнути цей імпульс із її підсвідомості, розшифрувати його й зрозуміти. На фрегаті було достатньо Сканерів, але лише один володів навичками найвищого рівня.

***

Ксандра повторила стукіт ще раз. Було пізно, тому, ймовірно, локсари вже розійшлися по своїх каютах. Рейна згадувала, що вони довго щось обговорювали, навіть сварилися з координаторами. Адам зчепився з Дереком — цей уривок розповіді промайнув у її втомленому мозку, як віддалений шум. Завтра, вона подумає про це завтра. Зараз усе це не мало значення. Зараз він їй потрібен із зовсім іншої причини.

Ксандра вже напружувала думки, намагаючись вирахувати, куди йти далі, якщо тут не відповість. Але двері раптом роз’їхалися, і перед нею з’явився Адам.

Він був у домашніх штанях і розстебнутій сорочці, яку, мабуть, накинув нашвидкуруч, щоб не стояти в дверях з оголеним торсом.