4.

— Ми припускаємо, що хробаки не мають технологій для копіювання наших сил. — Голос Ксандри був спокійним. — Але є деталі, які змушують засумніватися в цьому припущенні.

Вона вдихнула глибше, продовжуючи:

— На одній із планет із твердим ґрунтом, далеко не типовим для їхніх умов, я брала участь у зачистці кубла майже третього рівня. І те, як вони зуміли створити його в таких умовах, може вказувати на набагато глибшу проблему, ніж ми собі уявляємо.

У приміщенні повисла напружена тиша. Її слова викликали легкий шок, який було видно навіть на обличчях локсарів.

— Під час операції, — продовжила вона, трохи знизивши голос, — я відчула щось, що досі не можу пояснити. Це було схоже на силу руйнівника вищого рівня.

— Руйнівники мають здатність поєднувати свої сили, особливо в критичних ситуаціях. Це відчуття завжди... знайоме, навіть рідне. Але там, у центрі кубла, це було зовсім інакше. Чужа енергія, спотворена, немовби хробаки не просто отримали доступ до нашої сили, а використали її на свій жахливий манір.

Ксандра зробила паузу, дозволяючи їм переварити сказане.

— І це не єдиний випадок. На іншій планеті, в поясі Енор, ми натрапили на величезне кубло. Там відчувалося щось подібне. Сканери другого рівня зафіксували сильні енергетичні коливання, але проникнення туди без серйозної підготовки було б самогубством.

Вона глянула на Адама, і їхні погляди зустрілися. Він ледь помітно кивнув, підтверджуючи її слова.

— А тепер я хочу дізнатися те, що, можливо, багато хто з вас уже підозрює. — Її голос став гострішим, і тиша в кімнаті загусла ще більше. — Скільки обдарованих у ваших галактиках числяться зниклими безвісти?

Запитання прорізало напругу, як лезо. На обличчях присутніх з’явилися тіні страху та сумнівів. Усі зрозуміли, до чого вона веде: хробаки не просто вивчають їхні сили. Вони захоплюють обдарованих, перетворюючи їхню силу на зброю, яку важко передбачити.

Тиша у приміщенні була гнітючою, немов усі одночасно усвідомили масштаб загрози.

Напруга в кімнаті згущувалась, як важкий дим, який проникав у кожну тріщину, ускладнюючи навіть дихання. Гнів, майже відчутний на дотик, був присутній у кожному русі, кожному погляді. Ксандра знала, що має тримати себе в руках, але погляд локсара Зентара змусив її застигнути. Він знав. Його очі, жовтуваті, майже звірині, приховували більше, ніж він був готовий сказати. Цей погляд був наче ніж, який різав тишу, змушуючи шкіру вкриватися холодом.

— Зентаре, — холодно звернувся Адам, його голос звучав як виклик, — можеш пояснити, що саме ти намагаєшся передати архону Норрен своїм мовчанням?

Слова Адама впали в кімнату, мов крижаний дощ, змушуючи всіх завмерти. Він не просто питав — він атакував. Ксандра, здивована його різкістю, ледь помітно повела бровою, але залишилася мовчазним спостерігачем цього мовчазного дуелю. Що це?

Зентар не відповів одразу. Він повільно перевів погляд із Ксандри на Адама, його обличчя залишалося незворушним, але в куточках губ зіграв натяк на усмішку — небезпечну і глузливу.

— Архон Норрен, — нарешті промовив він, його голос був рівним. — Ви ставите правильні запитання. Але чи готові почути відповіді?

Всі в кімнаті затамували подих. Їхні очі зустрілися, і в цей момент між ними немов пробігла іскра — неприхована напруга, яка нагадувала перші хвилини перед бурею. Мовчання було гучнішим за будь-які слова. Адам, не відводячи погляду, ніби випробовував Зентара, а той, у свою чергу, відповідав тим самим.

— Годі ігор, — нарешті порушив тишу Адам, його голос став ще нижчим, але невдоволення в ньому було відчутним, — ми всі розуміємо, що хробаки використовують наших обдарованих. Зараз питання одне: наскільки далеко вони в цьому зайшли? І як нам їх зупинити?

— Вони змінюють їхню ДНК, інтегруючи власну, — різко промовив Зентар, активуючи голограму. Перед очима присутніх з'явилося жахливе зображення: мутант, що стояв на двох ногах, наполовину людина, наполовину — щось нелюдське. Яскраво-блакитні енергетичні канали пульсували вздовж його тіла, як венозні мережі, що розливали живлення по всій спотвореній формі. Одна сторона голови зберігала людські риси, а інша була замінена великим неоновим оком Наглядача, яке, здавалося, пронизувало кожного в кімнаті.

— Ми захопили цього мутанта кілька днів тому під час крайної операції, — продовжив Зентар, його голос залишався рівним, але кожне слово звучало, як постріл. — Коли ми пробивали їхній щит, він спробував встановити ментальний контакт із нашими солдатами або передати інформацію. У відповідь ми збудували внутрішні бар'єри, щоб уникнути вторгнення.

Напруження в приміщенні відчувалося навіть у повітрі. Кожен обдумував почуте, і навіть тихе дзижчання голограми здавалося гучним.

— Отже, зараз ми маємо задачу отримати інформацію, якої нам катастрофічно бракує? — озвався Адам, неспішно вмощуючись у кріслі, його голос звучав стримано. — Ви спробували зупинити або звернути мутацію?

— Цей обдарований зник минулого року, — з помітною вагою в голосі відповів Зентар, і голограма знову змінилася, демонструючи попередні записи про людину, яка стояла перед ними. — Тепер він підконтрольний Наглядачеві, як і всі інші. Як тільки вони виходять із зони впливу Наглядача, вони застигають — лише базові функції залишаються активними. А щойно повертаються під контроль, знову починають діяти, як механізми. Без його вказівок вони перетворюються на бездумних ляльок.