3.

Ксандра збрехала собі — вона таки нервувала. Чим ближче до стратегічного брифінгу, тим більше відчувала, як напруга стискає її плечі сталевими обручами. Інтуїція, її вірний союзник у бою, тепер наполегливо сигналізувала: цього разу щось піде не так. Операція, задумана як об'єднаний удар по ворогу, приховувала під поверхнею невидимі тріщини, готові в будь-який момент розколоти все на друзки.

Її чіткі кроки глухо відбивалися від металевих стін коридору, але навіть цей ритм не заглушував відчутної аури командирів, що йшли позаду. Їхня присутність була майже відчутною на дотик, як напруження електричного поля. Повітря ставало важчим, наповнювалося тихою силою, що ледь помітно поколювала шкіру.

— Закритись на максимум, — промовила вона, не повертаючись, але точно знаючи, що її слова будуть виконані. Попереду на них чекала зустріч із локсарами, а це завжди було випробуванням на витримку. У таких ситуаціях додатковий захист — не розкіш, а необхідність.

І там буде Адам. Сканер найвищого рівня. Ксандра напевно знала, що його проникливий погляд вловлює більше, ніж хотілося б. Зал зберігатиме його енергетику — спокійну, впевнену, але не менш напружену через присутність інших локсарів, таких як її батько і представник Латарійської галактики. Їхня комбінована сила тиснутиме, мов невидима хвиля, що поступово розгортається по кімнаті.

«Цікаво, скільки Адам уже встиг про мене дізнатися?» — думала вона, наближаючись до дверей. — «Чи використав свої можливості, щоб відкопати те, що цікавило сенатора? Якщо так».

Ксандра вдихнула на повні груди, випрямила спину і проштовхнула важкі двері до зали. У центрі стояв великий круглий стіл, а над ним, мов жива, висіла голограма: карта Ернійського союзу та прилеглих галактик. Простір був наповнений м'яким світлом, але в цьому спокої вже відчувалося напруження — таке знайоме перед будь-якою великою операцією.

Першим до кабінету увійшов локсар Норрен, одразу за ним — Адам. Третій прибулий був незнайомцем для Ксандри. Високий, худорлявий, із рудим волоссям і шкірою, вкритею ластовинням, він випромінював щось невловимо потужне, як і всі локсари. Його зовнішність на перший погляд здавалася м’якшою, ніж в інших, але варто було глянути в його очі, щоб зрозуміти хто перед нею.

Його темно-зелені очі з яскравими жовтими зіницями здавалися майже хижими. Пульсуючий жовтий відтінок видавав силу його захисного поля — чим інтенсивніший колір, тим потужніший щит. Незважаючи на видиму напругу, чоловік тримав себе впевнено й холоднокровно, майстерно приховуючи емоції.

Побачивши локсарів, Ксандра разом із командирами піднялася. Приміщення наповнилося шанобливою тишею.

Вона старалася зосередитися на чомусь іншому, уникаючи дивитися на Адама. Проте його присутність відчувалася майже фізично, наповнюючи простір навколо. Його висока постать, виразні риси й мовчазна впевненість невидимо притягували її увагу. Погляд на мить затримався на ній, і хоча вираз обличчя залишався нейтральним, у куточках губ з’явилася ледь помітна усмішка — привіт із нещодавньої зустрічі на гіпертроні.

«Зберися», — наказала собі подумки, ігноруючи хвилювання. Зараз не час і не місце для особистих відволікань.

— Прошу сідати, — сказав Каел Норрен, перериваючи напружену тишу. Його голос, завжди впевнений, легко привернув увагу. Усі швидко зайняли свої місця. Адам, звісно, сів просто навпроти Ксандри. Його короткий погляд, кинутий їй, видавав більше, ніж хотілося б. Вона відчула, як її терпіння тріщить по швах, але зовні залишалася незворушною.

Каел продовжив, зібравши всі думки в кімнаті:

 — Я — Каел Норрен, локсар космічної розвідки Ернійського союзу, часовик найвищого рівня, — почав він без зайвого пафосу, але з тією самою впевненістю, яка завжди вирізняла його. — Ви знаєте, чому ми тут. На цьому фрегаті присутні тільки ті, кому я повністю довіряю. Усе, що буде сказано в цій залі, залишається в цих стінах. Від цього залежить не тільки успіх операції, але й долі багатьох людей. І майбутнє наших цивілізацій.

Його слова, важкі й точні, повисли в повітрі. Тиша, яка слідувала за ними, нагадувала завісу перед початком вистави. Усі були готові, кожен відчував відповідальність, яка зараз лежала на їхніх плечах.

Присутні ствердно хитнули головами, підтверджуючи свою згоду.

— Вейлос Зентар, — почав рудоволосий чоловік, — локсар космічної розвідки Літарійської галактики, щит найвищого рівня.

— Адам дер Лорк’ай, локсар космічної розвідки Раннійської галактики, сканер найвищого рівня, — представився чоловік.

— Ксандра Норрен, — промовила вона з упевненістю, — архон рейнджерів Ернійського союзу галактик, руйнівник вищого класу, позивний Шторм.

Всі присутні схвально кивнули, хоча від Адама Ксандра відчула більш уважний погляд, ніж від інших.

Тінь, Скай та Зета відповідально підходили до керівництва своїми групами. Зараз було дивним чути їхні справжні імена.

Вона слухала знайомство, пригадуючи, як важко було зібрати ці три команди. Відібрати найкращих із різних галактик, обдарованих і здатних досягти синергії, завжди здавалося завданням, що межувало з неможливим. Але це вдалося. Її хлопці пройшли всі етапи злагодження, демонструючи не лише професіоналізм, а й вміння діяти разом як єдиний механізм.

«Зібрати найсильніших професіоналів було відносно просто, — подумала вона. — Важче зробити з них справжню команду, здатну довіряти одне одному у найекстремальніших ситуаціях».