2.

Вулиця зустріла її піднятим охолоджувальним куполом — спека вже перевищувала критичну позначку. Ксандра вдихнула очищене, прохолодне повітря, відчуваючи, як купол працює на повну силу.

Гіпертрон розташовувався на околиці промислового району, звідки легко було дістатися до густозаселених кварталів планети Сора. Попереду, за стоянкою, височів космопорт, а в рожево-фіолетовому небі мерехтіли портальні станції — маленькі сфери, що виблискували в променях світил. Її мета була серед них: найвіддаленіша станція з синім миготінням, доступ до якої був через спеціальний пропуск. Саме вона мала перенести її на базу Меон і далі — на фрегат "Тінь Космосу".

Ксандра зупинилася, вдивляючись у далекі верхівки хмарочосів, які виростали над суворими індустріальними будівлями, наче примарні відлуння світу, що ніколи не був її домом. Там, на одному з островів, пульсувало серце столиці. Віддалений ритм мегаполісу долинав до неї — гул машин, нескінченний потік скайсерів і перехожих, занурених у свої буденні турботи. Це був світ, що жив без її сили — сили руйнівника, яка стала невіддільною частиною її сутності.

Іноді їй хотілося на мить зануритися в цей безтурботний потік, відчути свіжість вітру, що заспокійливо ковзав шкірою, і вдихнути повітря свободи. Здавалося, десь у паралельному світі могла існувати інша Ксандра — та, яка ніколи не знала б цього важкого дару, що супроводжував її день у день. Але реальність була іншою. Її шлях — це захищати, боротися, жертвувати. І хоч вона іноді мріяла про життя без постійного тягаря відповідальності за інших, глибоко в серці вона розуміла: цей тягар — її дар, який рятував життя.

Вона поглянула на браслет — у неї ще є дві з половиною години, щоб дістатися до фрегата і привести себе до ладу.

Перевівши погляд на хлопців, що згуртувалися біля довгої капсули, Ксандра одразу помітила винуватий блиск у блакитних очах Леві. Але обміркувати його поведінку вона не встигла — два скейсера майже одночасно приземлилися неподалік.

Одна з них, темно-срібляста, з трьома трубчастими контурами, могла б видатися звичайним транспортом, якби вона не знала, що ці трубки приховують систему озброєнь. Друга, майже чорна, зі дзеркальними вставками, створювала ілюзію тендітності, хоч насправді за лічені секунди могла стати невидимою, захищаючи своїх пасажирів від будь-якої загрози.

Це явно було щось серйозне. А ще — небажане. Легке захоплення, яке залишила після себе зустріч з Адамом, поступово згасало, поступаючись місцем тривозі. Її мозок миттєво налаштувався на режим підвищеної пильності. Це було не критично, але неприємно — так, ніби перед бурею десь вдалині почувся глухий гуркіт грому.

Вона кинула погляд на зведеного брата. Він не піднімав очей, але його схилена голова і напружена поза говорили гучніше за будь-які слова.

Тим часом охоронці з першого скайсера висипалися, мов комети з пробитого корабля. Їх було явно більше, ніж потребувалося для забезпечення одного пасажира, але причина цього перебільшення стала зрозумілою, щойно з дзеркальної капсули вийшов Ланіс Торр'айр, представник сенату Сорійської галактики. Ксандра ледь не закотила очі, але втрималася, зберігаючи спокійний вираз обличчя.

Він виглядав так, ніби його особистий стиліст підписав контракт із галактикою на ідеальну зачіску й костюм, які випромінювали одночасно велич і холод. З його обличчя можна було б вирізати скульптури, такі ж беземоційні й зверхні.

Ланіс помітив Ксандру, мимохідь кивнув Леві (який одразу ж сховався за своєю сором’язливістю) і рішуче рушив до неї. У цей момент їй дуже хотілося зробити вигляд, що вона когось терміново шукає, або просто розвернутися й піти. Але ця розмова була неминучою, а тому краще перетерпіти її зараз.

— Ксандро, вітаю, — почав сенатор голосом, що більше пасував би виголошенню вироку. — Маю надію, ти розумієш, наскільки важливо для нас обох знайти спільну мову.

Він зробив паузу, ніби даючи їй час розплавитися від його харизми. Не дочекавшись, продовжив:

— Аманда переживає за тебе і сумує. Тому я хотів би запропонувати перемир’я. Для її щастя.

На згадку про матір у Ксандри всередині щось сіпнулося, але вона навіть не кліпнула, тримаючи погляд гострим, мов лезо.

— Мама завжди була дуже чутливою, — промовила вона рівно, але з таким натяком, що навіть Ланіс здогадався, що це не комплімент. — І, схоже, це єдине, що мені не передалося у спадок.

Сенатор підняв одну брову, ніби натякаючи, що вона не виграє в цій грі, але Ксандра знала, як грати довго.

— Чутливість — це не слабкість, а риса, яка робить нас людьми, — зауважив він із легким докором. — Аманді потрібна твоя підтримка, і я впевнений, що відвідування сімейних обідів могло б допомогти їй відчути твою турботу.

Ксандра дозволила собі ледь помітну посмішку.

— Цікаво чути про мою турботу від людини, яка вважає, що робочий графік космофлоту включає час для недільних посиденьок, — сказала вона. — Мама знає, що це нереально.

— Твій файл засекречений, — різко змінив тон сенатор. — Але навіть це не має заважати родинним стосункам. Баланс у житті — це важливо, Ксандро.

Її усмішка стала ширшою, тепер уже відверто іронічною:

— Баланс? Чудова ідея. Можливо, колись я його знайду. Якщо хтось дасть мені час.