Глава 24

Тигр стояв біля великої карти, коли його особистий термінал завібрував тихим, але настирливим сигналом. Серце його стиснулося. Цей сигнал був призначений лише для екстрених повідомлень із сімейного чату. Він різко взяв апарат, і колір з лиця його зійшов. Повідомлення було від старшого сина, що перебував при штабі: «Батько. Максим поранений. Осколкова рана плеча. Доставлений у польовий госпіталь №317. Живий. Стабільний».

Слова були чіткими, як у звіті, але для Тигра вони пролунали як похоронний дзвін. Максим. Наймолодший. Той, що мріяв про мир. Його мирну мрію перервав уламок снаряда.

Тигр віддав накази, не відчуваючи нічого, крім холодної порожнечі всередині. Війна, яку він розпочав, вже дісталася його власній крові.

---

Світло в палаті було м'яким, розсіяним. Максим лежав на функціональному ліжку, вдихаючи стерильне, прохолодне повітря. Поле бою з його гуком, брудом і болем здавалося іншим виміром. Тут була тиша, порушувана лише тихим гудінням обладнання.

Двері відчинилися безшумно. У палату увійшла вона. Медсестра. Її постава була ідеальною, рухи — плавними та економними. Вона була втіленням ніжності: довге сріблясте волосся розсипалось по білому халату, великі темні очі випромінювали спокій. Але ця ніжність була бездушною, продуманою до дрібниць програмою. Штучний інтелект.

— Доброго дня, Максиме. Час для перев'язки, — її голос був теплим і мелодійним, але в ньому не було живої душі.

Вона підійшла, її пальці, холодні й досконалі, спритними рухами розмотали старий бинт. Він дивився, як вона обробляє неглибоку, але огидну рану на плечі. Больових рецепторів у неї не було, тому вона не морщилась, не співчувала по-справжньому. Але робила все бездоганно.

Потім вона приклала до його скроні невеликий сканер. М'яке блакитне світло пройшло по його тілу. —Температура в нормі. Рівень стресу підвищений. Рекомендовано відпочинок, — механічно констатувала вона. На екрані встановленому біля ліжка, з'явився діагноз: «Проникаюче осколкове поранення м'яких тканин правого плеча. Ускладнення у вигляді локального запалення. Стабільний». Вона торкнулася екрану, і дані відправилися лікарю.

— Лікар прийме вас незабаром. Бажаєте, щоб принесли їжу? — запитала вона. Максим мовчки кивнув.Вона вийшла, і незабаром інший ШІ, цього разу чоловічої статі у формі санітара, привіз стіл-лоток з їжею. Їжа була поживною, збалансованою, без смаку.

Він їв, коли завібрував його термінал. Батько. Екран показав знервоване,втомлене обличчя Тигра. —Синку... Як ти? — голос батька грузнув у несказаному. —Нормально, тату. Обідаю. Тут... дбають про мене. Тигр мовчав кілька секунд,важко дихаючи. —Пробач мені. Я не хотів... —Знаю, — перервав його Максим. — Все гаразд. —Мати вже виїхала до тебе. Вона буде там за кілька годин. Ця звістка зворушила хлопця більше,ніж усі процедури. Мати. Правителька, яка не змогла зрадити свої принципи заради миру, тепер їхала через лінію фронту до пораненого сина.

Розмова була короткою і напруженою. Після неї Максим відкинувся на подушки, відчуваючи втому.

Незабаром у палату увійшов лікар. Теж ШІ. Його голографічний аватар був втіленням професійності та довіри: стриманий, зі спокійним поглядом дорослого чоловіка. —Максиме, результати сканування добрі. Осколок видалено, рану зашито. Застосовується крем-регенератор серії «Кронос». Процес загоєння значно прискорений. Температура нормалізується протягом доби. Повне відновлення м'яких тканин — за 48-72 години. Через місяць, з урахуванням реабілітації, ви будете повністю готові до повноцінного навантаження.

Він говорив чітко та добре. —Як це сталося? — запитав лікар, не стільки для анамнезу, скільки для оцінки психоемоційного стану. Максим розповів коротко:патруль, артилерійський наліт, різкий біль у плечі, пітьма. Лікар слухав,киваючи. —Вам пощастило. Дуже.

У цю мить двері відчинилися. У проемі стояла Нуріана. Вона не виглядала Правителькою. Вона була просто матір'ю: збентеженою, з перев'язкою на руці (очевидно, після власної операції), у простому дорожньому костюмі. Її погляд миттєво знайшов сина.

Вона підійшла, мовчки обійняла його єдиною здоровою рукою. —Дякую вам, докторе, — сказала вона, не відпускаючи сина. —Моя робота, — відповів ШІ-лікар. —Можна нам наодинці? —Звичайно. Я буду в своєму кабінеті, якщо виникнуть питання.

Нуріана сіла на край ліжка, гладячи сина по волоссю. Потім її погляд став твердим. —Розкажи мені все. І розкажи правду.

Після п'ятнадцяти хвилин розмови вона рішуче підвелася. —Тут з тобою все буде гаразд. Мені потрібно поговорити з лікарем. Офіційно. Вона вийшла з палати,і двоє ШІ — лікар і медсестра — пройшли з нею до кабінету, щоб обговорити всі деталі його стану, прогнози та терміни. Двері зачинилися, залишивши Максима наодинці з думками про батька, який віддав наказ, і матір, яка приїхала до нього, немовля крізь пекло.