Глава 15

Тим часом у самому серці столиці, у палаці зі скла та полірованого чорного граніту, під сліпучою хмарою кришталевих люстр, лунав сміх, брязкіт фішок і настирливий гул рулеток. «Золоте Лео» — найексклюзивніше казино Імперії — було не просто місцем для гри. Це була арена, де вершник суспільства вимірювався статусом, удачю та розміром гаманця. І саме сюди, щоб заглушити гнів та прикрощі після розмови з батьком, вирушили троє братів: Людвиг, Отто та Карл.

Повітря тут було густим від ароматів дорогого парфума, сигар і відчуття легкої істерії, що завжди витає над ігровими столами. Вони розсілися за приватним столом для баккари, оточені такими ж молодими спадкоємцями великих статків, політиками з холодними очима та прекрасними дамами, що слідували за ними тініми. Тут уся ця золота молодь знайомилася, укладала союзи, обмінювалася посмішками, в яких не було нічого крім розрахунку.

Спочатку удача посміхалася Карлу. Він був напідпитку, агресивний і рішучий, намагаючись заглушити образи від слів батька азартом. Його стопка фішок росла. Він сміявся голосніше за всіх, кидаючи на стіл все більші ставки, наче намагаючись довести самому собі свою вагу, яку так заперечував Тигр.

Але потім вітер змінився. Карта йшла за картою, кулька на рулетці знаходила саме ту комірку, куди він не ставив. Його впевненість почала давати тріщини, на чолі виступив піт. Людвиг і Отто, які грали обережніше, вже давно перестали грати і лише спостерігали, обмінюючись значущими поглядами. Вони бачили, як їхній молодший брат тоне.

Коли дилер з безстрасним обличчям оголосив чергову перемогу банку і змів останні фішки Карла, настала мертва тиша. Карл відкинувся на спинку крісла, блідий як полотно. Цифра, що миготіла у його свідомості, була астрономічною. Сума, яку він не міг покрити навіть усіма своїми щомісячними надбавками за півроку.

«Не варто хвилюватися, брате, — незчуру промовив Людвиг, кладучи йому руку на плече. — У всіх бувають невдалі вечори».

«Це не просто «невдалий вечер», — прошипів Карл, відводячи погляд. — Це... це катастрофа. У мене немає цих грошей. На моїй карті... обмеження. Особливо після сьогоднішнього...» Він мав на увазі холодну реакцію батька на їхні вимоги. Банк, контрольований Тигром, міг отримати сигнал не проводити великі транзакції від синів, що виявили непокору.

Вони вийшли на терасу, де тільки шепіт міста і холодний нічний повітря були свідками їхньої розмови. Карл, тремтячими руками запалив сигарету. «Я не можу звернутися до нього.Не після того, що сталося в кабінеті. Він прискічеться, почне розпитувати... це буде ганьба. Він і так вважає нас дітьми, які не можуть розпоряджатися грошима».

Отто, завжди більш прямолінійний і жорстокий, хитро посміхнувся. «А хто сказав, що потрібно звертатися до батька? У імперії є... інші кредитори. Ті, що не задають зайвих питань».

Людвиг, мозок їхньої трійці, підхопив думку. «Отто має рацію. Але такі позики потребують не тільки відсотків. Вони потребують гарантій. Певних... послуг». Він вловив збентежений погляд Карла. «Ти ж кажеш, готовий на будь-який крок, щоб виправити це?»

Повітря на терасі раптом здалося ще холоднішим. Карл глянув на мільйони вогнів міста — імперії свого батька — і потім на обличчя братів. Його власна гордість і лють були сильнішими за страх. Він кивнув, його щелепи щільно стиснулися.

«Так. Будь-який. Я не дозволю йому зламати мене через якусь там суму грошей».

В очах Людвига і Отто спалахнула однакова іскра — не співчуття, а тріумф. Слабкість Карла, його відчай, ставали ідеальним інструментом, новою ниткою в павутині, яку вони плели.

«Добре, — тихо сказав Людвиг. — Ми допоможемо тобі знайти... рішення. А в обмін ти повинен буде допомогти нам. Коли настане час. Наш батько недооцінює нас. Він думає, що ми просто нетерплячі діти. Прийшов час показати йому, наскільки він помиляється».

Вони утворили щільніше коло, їхні тіні злилися в одну велику, потворну пляму на кам'яній плиткою тераси. Азартна гра закінчилася. Почалася інша гра — набагато небезпечніша. І тепер у них не було шляху назад. Десь у глибині замку Тигр і Фрейя були впевнені у своїй фортеці, не підозрюючи, що криза вже не просто визріває у думках синів — вона вже отримала конкретну ціну та готового виконавця.