Розділ 20

У просторій залі, що виходила в сад із дивовижними клумбами, вони зібралися разом, щоб обговорити план. Ліріель сиділа на краю лави, задумливо вдивляючись у сині рози, що рясніли вздовж доріжки. Їхній глибокий відтінок виглядав надто нереальним, наче пелюстки увібрали в себе шматочок неба.

У цей момент двері прочинилися, і до зали увійшла Аріанель. Біле волосся спадало на плечі, очі, червоні наче розжарене вино, зупинилися на кожному. За її плечем звивалася Айнель, обвиваючи талію хазяйки, наче нагадуючи про свою присутність.

Ліріель вагалася лише мить, а тоді зважилась:

— Маркізо, дозвольте запитати… Ці сині рози в саду. Вони такі рідкісні. Чому саме вони?

Аріанель зупинилася й перевела погляд на квіти за вікном. Її усмішка була ледь помітною, мов тінь на воді.

— Просто вони мені подобаються, — відповіла спокійно, наче йшлося про щось буденне. Але в її голосі прозвучала така нота, що Ліріель відчула: за цими словами приховано більше, ніж здається.

Тиша повисла на мить, і тільки тоді маркіза продовжила:

— Гості сьогодні особливі. Тому й останній лот я представлю сама.

Каель, що сидів у тіні біля вікна, ледь помітно посміхнувся.

— Знаю тебе достатньо, щоб припустити: цей лот справді вартий того, аби богиня вийшла на сцену власноруч.

Аріанель кинула йому швидкий, гострий погляд.

— Ти говориш так, ніби вже знаєш, що саме я покажу.

— Я звик бачити трохи глибше за інших, — відповів він, нахилившись уперед. У його голубих очах на мить промайнув вогник виклику.

Між ними зависла тиша, в якій відчувалася невидима напруга — не ворожа, але наповнена азартом, як завжди, коли вони перетиналися у справах чи словах.

Коли на місто спустилися перші сутінки, двері аукціонної зали відчинилися. Гості заходили один за одним — багаті магнати, аристократи з інших імперій, купці, авантюристи й навіть ті, хто волів залишатися в тіні.

Зала сяяла кришталевими люстрами, стіни прикрашали картини з морськими й небесними краєвидами, а підлога дзеркально відбивала світло сотень свічок.

Перші лоти представляв ведучий: рідкісні магічні камені, стародавні артефакти, зброя, створена кращими майстрами світу. Кожен викликав захоплення й жваві торги, але водночас усі знали: головне — попереду.

Ліріель сиділа поруч із Аероном. Він тихо пояснював їй особливості деяких предметів, часом додаючи жарт чи іронічний коментар, і вона ловила себе на тому, що посміхається навіть у такій напруженій атмосфері. Його спокій і впевненість робили її сильнішою.

Каель, навпаки, сидів мовчки, але його присутність змушувала сусідів по рядах відводити очі. Він виглядав так, наче йому все це було грою, у якій ставки не надто високі.

І ось нарешті настав момент. Світло в залі приглушили, і на сцену вийшла Аріанель.

Зала затамувала подих.

Сукня спадала наче водоспад, виткана з шовку кольору червоного вина. Високий розріз додавав динаміки її постаті, немов вона танцювала разом із повітрям. Зверху — прозорий халат, золотий серпанок, що сяяв при світлі свічок, мов крила небесної істоти. Вишивка золотим листям і квітами світилася, наче справжня. Пояс підкреслював талію, а розсип блискіток на тканині робив її образ нереальним, богинним.

Білосніжне волосся спадало на плечі, золоті прикраси й корона нагадували про гірлянду з міфічних квітів. Сережки й підвіски виблискували, обрамляючи обличчя, яке в цю мить здавалося холодним і величним.

— Пані та панове, — її голос прозвучав тихо, але в тиші зали лунав, мов грім, — сьогодні я маю честь представити вам лот, що не має ціни. Річ, яка змінить баланс сил, якщо потрапить у правильні руки.

Шепіт пробіг рядами. Гості схилилися вперед. Каель усміхнувся самими кутиками губ, спостерігаючи за тим, як увага сотень людей підкоряється лише одній жінці.

Аріанель зробила крок уперед, і сяйво люстри впало на неї так, що на мить здалося — це справді не маркіза, а богиня, яка зійшла з небес, аби вказати смертним їхнє місце.

У той час, коли зал затамував подих у передчутті, десь у глибині саду Ліріель із Аероном обмінялися поглядом. Вона знову подумала про сині рози.

— Після всього цього я запитаю її, — прошепотіла вона.

Аерон нахилився ближче.

— Запитай. І, може, дізнаєшся щось таке, чого не підозрює ніхто.

Її серце вдарило швидше, але вона відчула дивну впевненість. Можливо, це було пов’язано не лише з Аріанель, а й з тим, як Аерон тримав її погляд — спокійно, впевнено, так, ніби поруч із ним світ здавався менш небезпечним.

Аукціон тривав. Але головна інтрига тільки починалася.