Розділ 9. Ілюзії каньйону

Вхід у печеру зяяв чорним проваллям, немов паща чудовиська. Усередині їх зустрів густий туман, що тягнувся з-під кам’яної підлоги. Він був холодним, липким, і здавалось, що він дихає.

Світло смолоскипів згасло саме по собі. Лише руни на стінах світилися тьмяним фіолетовим сяйвом, від чого їхні обличчя здавалися примарними.

— Це пастка, — прошепотіла Аріанель. — Ілюзії. Вони торкнуться кожного.

Слова ще не встигли стихнути, як туман розчинив їх між собою. І кожен залишився наодинці зі своїм жахом.

Ліріель

Графиня опинилася в тронній залі, знайомій до болю. Батько сидів на троні, його постава — велична, погляд — холодний, як сталь.

— Ліріель, — голос гримів, мов гроза. — Ти моя найбільша ганьба. У тебе не вистачає сили, аби бути моєю донькою.

Вона хотіла відповісти, але слова застрягли в горлі. І тоді поруч постала її мати — жива, хоч Ліріель знала, що це неможливо.

— Чому ти не врятувала мене, доню? Чому дозволила мені загинути?

Серце графині стиснулося, ноги підкосилися, і вона впала, задихаючись від сліз.

— Ні… я… я намагалася…

Але раптом на її плечах з’явилися сильні руки.

— Досить! — голос Аерона прорізав ілюзію. Він змусив її підвести очі. — Подивись на мене, не на них. Це не вони. Це — твій страх.

Її руки затремтіли, але вогонь знову спалахнув на долонях. Полум’я розлетілося вибухом, і образи зникли. Зала спорожніла.

Вона стояла, тяжко дихаючи, а Аерон не відпускав її. І вперше вона дозволила собі опертися на когось.

Аріанель

Для неї світ перетворився на зал аукціонного дому. Тисячі облич довкола — імператори, лорди, маги, прості люди. Але тепер вони не боялися її. Вони сміялися.

— Маркіза? Ха! Ти — лише дитина, яка торгує чужими таємницями!

— Без нашого страху ти ніхто!

— Ти сама — найнікчемніший лот у власному домі!

Їхній сміх лунав хвилями, і серце Аріанель стискалося, мов від заліза. Вона відчувала, як ґрунт вислизає з-під ніг.

І тоді холодний подих обвив її шию. Айнель зашипіла, її голос прозвучав у голові господині:

— Це брехня. Ти не потребуєш їхнього страху. Ти — господиня сил, які вони навіть не здатні уявити.

Аріанель зціпила зуби. Її червоні очі спалахнули, і вода здійнялася стіною. Одним рухом вона розсікла ілюзійний натовп водяними лезами. Крики стихли. Зала спорожніла.

— Я сильна сама по собі, — прошепотіла вона. І на мить відчула дивне тепло в грудях — чи то гордість, чи то полегшення.

Каель

Каель стояв посеред поля, всіяного трупами. Дракони, маги, воїни. Тіла тих, кого він колись переміг. Його перемоги тепер були обличчями, що дивилися на нього порожніми очима.

А серед них — дитина. Чорне волосся, блакитні очі. Його копія, тільки менша.

— Батьку… чому ти мене покинув?

Каель застиг, його крижані очі затремтіли.

— У мене… немає дітей. Це неможливо.

— Ти самотній, — сказала тінь. — І завжди залишишся самотнім. Бо твоє серце — пустка.

Він опустився на коліна, і темрява заграла в його руках, готова знищити його самого. Вперше за століття він майже зламався.

І тоді чиясь рука торкнулася його плеча. Аріанель. Її червоні очі світилися гнівом.

— Пустка? Ні. Просто ти занадто впертий, щоб визнати, що тобі потрібен хтось поруч.

Її слова різали гостріше за клинок. Ілюзія розсипалася, але в його очах лишилася темрява, ще глибша, ніж раніше.

Аерон

Принц опинився у тронній залі власного королівства. Але трон був обгорілий, підлога — залита кров’ю. На троні сидів він сам. Тільки очі того двійника світилися холодним вогнем.

— Ось твоє майбутнє, — промовив двійник. — Ти станеш королем. Але яким коштом? Ти зрадиш союзників, зрадиш братів і навіть її.

Аерон глянув униз — і побачив Ліріель, мертву, з охопленим вогнем волоссям. Її очі були розкриті, повні болю й докору.

Серце Аерона стислося. Він кинувся до неї, але її тіло розсипалося попелом.

— Обери трон, — промовив двійник, піднімаючи кривавий меч. — Або загуби все.

Аерон підняв голову. Його руки тремтіли, але погляд палав вогнем.

— Я оберу інакше.

Полум’я спалахнуло довкола, і він ударив свого двійника мечем, розсікши його на шматки. Коли ілюзія розсипалася, він знову стояв у печері, важко дихаючи.

Його очі відразу знайшли Ліріель — живу, справжню.

— Що ти бачив? — тихо спитала вона.

— Те, чого ніколи не дозволю, — відповів він. І цього разу його голос був клятвою.

Повернення

Туман почав відступати. Вони знову стояли разом, але всі четверо вже були іншими.

Ліріель стояла ближче до Аерона, і їхні руки майже торкалися.

Аріанель уникала погляду Каеля, та його очі вп’ялися в неї холодом і чимось іншим, від чого її серце зрадницьки пришвидшувалося.

Каель мовчав, але його тінь стала ще темнішою.

Айнель трималася напружено, шиплячи на руни, що знову світилися довкола.

— Це місце намагається нас зламати, — сказав Аерон.

— Воно не намагається, — тихо заперечив Каель. — Воно лише показало правду.

І ніхто не відповів. Бо кожен із них знав — він має рацію.