Розділ 8. Тіні каньйону

На світанку каньйон ожив. Хмари, що всю ніч висіли над горами, розійшлися, і сонячне світло прорізало скелі, утворюючи довгі промені, мов списи. Але навіть під світлом сонця ця земля лишалася тривожною: у повітрі витав запах попелу і старої магії.

Герої рушили вузькою стежкою, що вела вглиб ущелини. Скелі тут були чорні, порізані дивними знаками, які ніби змінювалися, щойно на них дивилися.

— Ці руни не вирізані, — промовила Ліріель, зупинившись. — Вони живі. Вони дивляться на нас.

Айнель раптом згорнулася щільніше довкола шиї Аріанель і тихо засичала, ніби попереджаючи.

— Вона права, — підтвердила маркіза. — Цей каньйон не лише камінь. Це пастка, створена ще до того, як ми народилися.

Каель ішов уперед, не звертаючи уваги на їхні слова.

— Пастка чи ні, артефакт там, — його голос лунав упевнено, без жодної тіні страху.

Аерон ішов за ним, тримаючи руку на руків’ї меча.

— Ти надто впевнений, — кинув він. — У таких місцях упевненість убиває.

Каель зупинився й різко глянув на нього.

— А страх — паралізує. Вибір за тобою.

Перші пастки чекали на них майже одразу.

Стежка розділилася над прірвою, і міст із чорного каменю виглядав надто ідеально, щоб бути справжнім.

— Ілюзія, — сказала Аріанель, вдивляючись у блискучу поверхню. — Якщо ступимо, впадемо вниз.

Але позаду пролунав глухий гуркіт: скелі почали повільно зсуватися, закриваючи шлях назад.

— Часу немає, — різко промовив Аерон.

Ліріель ступила вперед і заплющила очі. Її долоні загорілися, і з пальців злетіли маленькі язики полум’я. Вони розсипалися по мосту, висвітлюючи його. Там, де вогонь гаснув, залишалася порожнеча. Там, де палав — справжній камінь.

— Ступайте за мною, — сказала вона твердо. — Я проведу.

Всі чотири йшли вузькою доріжкою між ілюзіями. Кожен крок міг стати останнім, і навіть Каель цього разу не зневажав небезпеку. Аріанель ішла слідом за Ліріель, уважно дивлячись, як вогонь відкриває шлях.

— Ти добре справляєшся, — несподівано сказала маркіза.

— Це мій обов’язок, — коротко відповіла графиня. Але в її голосі звучала вдячність за визнання.

На іншому боці їх чекав новий жах.

З пітьми каньйону піднялися постаті, схожі на людей, але створені з попелу й тіней. Їхні очі горіли червоним світлом, рухи були рвані, немов їх смикали за невидимі нитки.

— Стражі хаосу, — прошепотів Аерон, піднімаючи меч. — Вони не живі, але й не мертві.

Перший удар був блискавичним: тінь вдарила в Ліріель, і вона відлетіла назад, ледь не впавши з урвища. Аріанель кинулася вперед і створила сферу з води, яка підхопила графиню й утримала її над краєм.

— Не дякуй, — усміхнулася вона, піднімаючи подругу назад. — Просто не вмирай, поки це ще цікаво.

У відповідь Ліріель лише кивнула, але в її очах промайнув блиск — уперше вона відчула, що ця холодна маркіза здатна не лише знищувати.

Каель тим часом розчинився в темряві й опинився за спиною одного з стражів. Його тінь пройшла крізь ворога, розриваючи його на шматки. Але інші кинулися на нього, й один із них завдав удару прямо в груди.

Аріанель різко зупинилася, серце стиснулося. Вона хотіла кинутися вперед, але Каель встиг — чорне полум’я вирвалося з його тіла, поглинаючи тінь. Він упав на коліно, віддихуючись.

І тоді вона, вперше, не втрималася — поклала руку йому на плече.

— Не будь дурнем. Ти не безсмертний.

Каель підняв на неї холодні очі, але цього разу в них було щось інше — щось, що змусило її відвести погляд.

Аерон і Ліріель тим часом билися разом. Його меч розсікав ворогів, а її вогонь спалював їхні рештки. Їхні рухи були настільки злагодженими, що з боку вони виглядали, мов одне ціле.

Нарешті останній страж розсипався в попіл. Повітря стихло, а каньйон знову занурився в мертву тишу.

— Це лише перший рівень, — сказала Аріанель, озираючись на руни, що світилися все яскравіше. — Далі буде гірше.

Ліріель витерла кров з губ і підняла підборіддя.

— Якщо ми витримали це, витримаємо й наступне.

Аерон поклав руку на руків’я меча, його темні очі палали вогнем.

— Тепер ми не просто союзники. Тепер ми ті, хто вже врятував одне одного. І це — сильніше за клятви.

Каель мовчав, але його погляд зупинився на Аріанель. Вона відчула його, і серце зрадницьки пришвидшилося.

А над ними каньйон знову прошепотів стародавнім голосом:

— Випробування тільки починаються.