Розділ 1. Маркіза тіней

Тонкі вітри кружляли над вежами столиці Імперії Вітрів.

На найвищому балконі, під чорними вітрилами нічного неба, стояла вона — Аріанель Вілеріон, двадцятирічна маркіза, яку боялися навіть імператори. Її довге біле волосся спадало до стегон, розвіваючись у поривах повітря, а криваві очі дивилися на місто з висоти, мов на іграшку.

Під її ногами звивалася тонка біла змія.

— Холодно сьогодні, — прошепотіла Аріанель, і змія підняла голову.

Її звали Айнель. Її подих міг заморозити повітря. Її крила вітру могли розсікати камінь.

Внизу, в залах аукціонного дому, починався вечірній торг. Там виставлялися не лише артефакти, рідкісні книги чи прокляті клинки. Там продавали інформацію — зради, листи, докази. Там можна було купити навіть смерть.

— Лот перший, — оголосив розпорядник, і зал затих. — Ім’я змовника, що готує отруєння імператора Сонця.

Зал здригнувся, і ставки посипалися одна за одною.

Аріанель посміхнулася. Вона любила дивитися, як великі світу цього рвуться за шматок таємниці.

Раптом двері в її залу відчинилися без стуку.

Вітер заніс у кімнату холод, і вона відчула магію — чужу, потужну, чужорідну.

— Ти знову торгуєш смертю, маленька маркізо, — пролунав низький голос.

Аріанель повільно обернулася. На порозі стояв високий чоловік — майже два метри росту, з чорним волоссям і крижаними блакитними очима. В його погляді не було страху. Лише спокій, небезпечний і бездонний.

Каель Драконхейм.

Правитель Імперії Драконів. Господар найбільшої організації найманих убивць. Той, кого вона ненавиділа.

— Дракон, — її голос був холодним, наче лезо. — Ти запізнився. Лот уже проданий.

— Мені не потрібні твої дешеві таємниці, — він підійшов ближче, і підлога, здавалося, затремтіла від його кроків. — Я прийшов попередити. Ти втрутилася в мою гру. І цього разу я не змикаю очі на твої витівки.

Аріанель примружилася, губи її вигнулися в ледь помітній посмішці.

— Попередження? Від тебе? Чи не занадто самовпевнено?

Айнель, її змія, засичала, здійнявши крижаний туман. Каель лиш на мить перевів погляд — і в його очах блиснув вогник. Не страху. Цікавість.

— Ти смішна, — сказав він нарешті. — Крихітна, вперта й самовпевнена. Але не забувай, Аріанель: я — хаос, а ти лише вода. Вода завжди стікає вниз.

Його слова вп’ялися, наче лезо. Та Аріанель не дозволила собі здригнутися. Вона зухвало підійшла ближче, настільки, що між ними залишалося лише подих.

— І все ж таки, — прошепотіла вона, — навіть хаос можна продати. Питання лише в ціні.