Розділ 30. (продовження 4)

- Я запросив допомоги. У неї.

Він підскочив різко, наче від удару невидимим батогом. Крик вилетів з нього, наче він сам не міг його стримати, та боляче пройшов у горлі:

- Ти думаєш… що можеш просто так… до Імператриці?.. Лише тому, що колись вчилися разом? Це нахабство! Ти... ти можеш просто так, як цегла з даху, звалитися... - він немов задихався, тому виходили паузи.

Я бачив не гнів, а страх. Кожен його крик був захистом. Він не боровся за Імператрицю - він боровся за своє місце поруч зі мною, відчуваючи суперника, що здатний його витіснити.

Його агресія була лише маскою, прикриттям для глибокої тріщини вразливості. Це страх втратити статус, контроль. Моє звернення до неї - це сходинка, яку він раптом втратив під ногами. "Якщо ти просиш її, я не важливий". Це пряма загроза його значущості в очах підданих.

Я це зрозумів. Він успішно відволікає увагу від первісної проблеми - на свій власний страх бути забутим. Він кричав, бо боявся, що він давно вже був в тіні Олени. Це був його найбезпечніший спосіб вимагати уваги.

І саме тому я вирішив діяти.

Він правий. Я захотів цим скористатися. Бо якщо Олена виявилася настільки проникливою, щоб це зрозуміти, то я не міг змарнувати такий шанс.

- Мій Імператор. Я знаю Григорія Янголя, що контролює Сивера, через свою доньку. Вона блакитноока та має волосся кольору серпневого колосся пшениці. Сивер без тями від такої краси!

Він завмер, почувши мої слова. Це не було інформацією - це був дарунок долі. Стояв, стиснувши щелепу, та відчув, як його пронизує гострий, крижаний шанс.

Він не просто перехопив цю інформацію; він схопив її, як сталевий дріт, і намотав собі на кулак. Усе його єство перетворилося на відчуття: як нитки розвідки вже тягнуться до його пальців, слухняні й холодні. «Лише я здатен вести цю гру з крижаною твердістю, різати рішенням, як лезом, без жалю до "колосся" чи "краси".» Він мав довести Олені, що ця холодна, незамінна сила - це він.

- Що ти пропонуєш?

- Купити… Григорія Янголя.

Він ледь усміхнувся, холодно й жорстко:

- Ми купуємо людей… через їхні найсильніші бажання. І Янголь… стане нашим.

І цей сліпий, самовпевнений ідіот, засліплений власним гнівом і потребою довести Олені свою вагу, так легко відкрив мені доступ до своєї розвідки! Він сам завів себе у пастку, думаючи, що перехоплює ініціативу.

Я цю ніч спав сам, глибоко та безтурботно, у теплій кімнаті, яка здавалася фортецею. І в цю тишу, після бурі, прийшло відчуття виконаної місії, що обіймало мене незаперечним, теплим спокоєм переможця.