Розділ 30. (продовження 1)

Мене розпирало бажання відкрити їй таємницю двох нічних сорочок із Незламного Серпанку. Саме тому я наполягав на зустрічі вдень. Вже вдихнув повітря, розімкнувши губи. Та її палець ліг на них, владно наказуючи - мовчати!

Вона рвучким, несподіваним рухом зірвала з мене теплу ковдру.

Тепле повітря одразу огорнуло тіло. Полум’я розсипало золоті відблиски, кімната спалахнула, наче моя душа, розкрита перед нею. А камін гудів, мов ситий звір, що щойно отримав здобич.

Засув знов був на місці, відрізаючи нас від світу.

Я розгубився.

Вона граційно, але владно всілася на мені, мов вершниця на свого об'їждженого коня. В її очах, що дивилися згори, світилася рішучість і виклик.

Я відчував, як важко стримати порив - мої руки мимовільно потягнулися до її ніг. Вони ковзали по її шкірі, ніби по ніжних, оксамитових пелюстках.

Та вона мала свій темп, своє нетерпляче бажання. Немов спрагла, вона спрямувала свою руку просто до вогнища мого полум’я, щоб я наповнився ним.

І це полум’я вона захопила, вбирала його в себе з насолодою й відпускала ще, і ще!

Я дивився на неї знизу. Не міг відірвати погляду від цього обличчя, яке вперше споглядав у насолоді. В її очах світився тріумф і пристрасть, її дихання стало уривчастим, а куточки губ розквітли жадібною посмішкою. Вона смакувала кожен момент, коли здійснювала своє бажання, керуючи моїм жаром. Її обличчя, освітлене відблисками каміна, було наповнене вогнем, що нарешті знайшов вихід.

Але раптом її погляд згаснув. Очі Олени мляво заплющилися, віддаючись хвилі глибокої, всепоглинаючої насолоди та занурюючись у власні відчуття. Ледь чутний стогін зірвався з її губ - вона повністю відпустила контроль і віддалася стихії.

Я відчував, як її хвиля накриває мене, та кожен її подих стає моїм.

Потім, так само раптово, вона знову розплющила очі. Її погляд, сповнений глибокої довіри та близькості, зустрів мій. Цей мовчазний дотик підтвердив: «Ми тут і зараз, разом». Вона вже не відривала погляду, наказуючи мені бачити, як вона бере своє.

Вона вже не бачила нічого, окрім мене. Її очі засвітилися теплом, наче вогонь каміна.

Хвиля відступила!

Вона нахилилася до мене. Її вологі очі, щойно затуманені жаром, тепер світилися теплом, мов відблиск полум’я, але в них було щось дитяче й беззахисне. Вона обм’якла й ніжно обійняла мене.

Я відчував її страх втрати, коли вона зісковзнула з мене й одразу притулилася поруч, шукаючи прихисток.

Кімната застигла в глибокій, оглушливій тиші. Навіть камін, здавалося, притих, лише потріскування вугілля порушувало спокій.

Ніжність близькості лише розпалила в мені інший, гостріший вогонь - потреба говорити. Вже не міг зупинитися. Хотів розкрити їй свою пекельну таємницю та те, через що довелося пройти. Як відчував задушливе відчуття, ніби світ тисне на груди, що кидався на мене, мов зграя голодних звірів.

Та варто було мені лише поворухнутися, щоб підкинути дров, як це ставало неминучим. Гаряча іскра знову спалахувала в ній, і бажання прокидалося.

Там.

Біля каміну.

На лавці.

І знов вона обвивала мене.

Ми обоє не могли втамувати власне: вона - безкінечну жагу пристрасті, я - невідступну жагу співчуття та висловлювання. Кожен мій рух лише розпалював її вогонь, а я відчайдушно відчував, що цілої ночі буде замало, щоб віддати їй усі слова, які тиснули на груди.

І так само несподівано, як і з'явилася, вона розчинилася... Я знову не встиг нічого: ні відкрити їй таємницю про дві нічні сорочки, що мали захистити її тіло. ні віднайти вхід до таємного ходу.

Я лишився на самоті. Спантеличений. Спустошений. Із нестерпним, невимовним бажанням на вустах. Вона зникла - а я не знайшов дороги!

Більше не міг стримувати себе. Щосили бив у важкі двері та розпачливо вимагав в охорони аудієнції з Імператрицею Оленою!

Мені здавалося, що ось-ось вони увірвуться в цю кам’яну клітку й кинуться мене стримувати.

Але цього не сталося.

Охорона холоднокровно відповідала, що ще чекають відповіді, та спокійно заходила обслуга.

Але їсти не хотілося.

Хотілося показати дві нічні сорочки з Незламного Серпанку, довести їх силу й віддати їй.

І коли під вечір я почув, що Імператриці й сьогодні зле, мене охопив пекучий сором, що сни мої палають бажанням, коли вона страждає.

Це точно був лише сон, а не вона приходила до мене ці дві ночі, наповнюючи кімнату вогнем.

Я божеволію!