Розділ 27. Безглуздя. Чи може таки кохання? (Продовження 1)

Юрист тихо, злегка нервово:

- Ваша Імператорська Величність, ми зробили все можливе. Ми підготували те, що Ви просили.

Я ж очікуючи, що вони покинуть, здивувався, що за справу не закінчили. Підняв очі:

- Ми про щось забули?

Юрист кладе на стіл торбинку та виймає з неї згорнутий пергамент із помітками та символами, що зображує стародавні внутрішні приміщення замку Оми Манн, та невелику зв'язку химерно різьблених ключів.

- Схема показує всі п'ять таємних ходів, які знала ще стара обслуга. Ключі відкривають зовнішні входи до цих ходів у підземеллі міста.

- А де саме документи?

- У спальні Оми. В тайнику, який замикається цим найменшим ключем. Кажуть, він був частиною первісної конструкції замку, його ніколи не міняли. Цей тайник має захист... але якщо Ви використаєте цей ключ, він відкриється. Олено, звісно, доклала зусиль знайти лазівки. Вона зміцнила оборону, але ми віримо, що ці старі шляхи, відомі лише кільком, залишаються єдиним шансом. Успіху, Ваша Високосте.

Юрист озирнувся раз і лише потім, тихо, назвав найважливішу деталь про тайник, шанобливо вклонився та пішов.

Повернувся на човен.

Я був сам. Чутно було як брати тихо співали – доволі приємно співали! Тихо, темно та затишно, тільки чутно як хвили озерної води плещуться об човен. Хотілося спати, потрапити у сон, лежати та торкатися Олени. Але знайшов сили та розклав схему замку на столі та зосередився на ходах.

Не помітив як вже в схему вже заглядали мої цікаві помічники Пам’ять та Думка, їх очі блищали як вуглики від зацікавленості.

- Мені потрібна правда. Треба вирушити до замку, з'ясувати розташування та чисельність охорони. І головне: чим саме перекриті старі шляхи.

Ворони полетіли у ніч, а я перейшов в їхній зір, зручніше вмостившись, полулежачі –

- відчуваю різкий, холодний порив вітру, що розправляє невидимі крила. Це не просто свобода, це всеохоплююче відчуття. Потужність пружних м’язів у плечах (крилах), а шум міста стихає, перетворюючись на м’який, далекий гул. Я дух повітря, що лине над землею. Нічне повітря - чисте, холодне, з присмаком диму з камінів домівок пронизує мене. Це абсолютна, майже жорстока свободою, яку дає ця висота. Бачу чіткість деталей: лінії стін, розташування вартових, тріщини в камнях.

В місті патрулюють звичні подвоєними загонами, що при нагоді можна обійти, як я робив не раз.

Сама фортеця оповита незвичайною тишею - на стінах численні пости несли пильно службу. На внутрішніх дворах спокійно, але нічний рух видавав, що замок наповнений елітним ескортом Олени, не просто звичайні солдати, а добре озброєні, броньовані воїни. Їх багато.

Ворони спускаються у підземелля, орієнтуючись за схемою - запах вогкості, холод та глухий звук каміння.

Старі масивні металеві решітки опущені, як при осаді, а деякі доповненні навмисно обваленими купами каміння, що робить прохід неможливим без тижнів важкої праці.

Ворони Пам'ять і Думка завершують свою місію. Відчуття польоту згасає, як вогонь. Я різко вдихаю повітря трюму, світло лампи здається занадто яскравим, а тіло занадто важким.

- Значить, ви не помилилися. Вона знала, що я повернусь. І вона вже чекала, - відсовуючи схему, бо підтвердилося, що потрапити не можливо.

А тут нічну тишу трюму, спів братів і плескіт води різко розрізає виклик Одина:

- Кириле, ти дурень! Якщо знаєш, що вона тебе чекає, як можеш думати потрапити таємно в замок? Вона розуміє: ти не просто з’явився, ти шукаєш щось важливе. Старі шляхи закриті, ти бачив їхні мури й решітки - вона готувалася до твого повернення.

- А що робити? Пливти назад без документів та печаток?

- Назад плисти - це поразка. Старі ходи закриті, але ти маєш інший ключ. Ти торговець тканинами. Використай це. Вимагай аудієнції в Олени - не публічної, а особистої. Скажи, що маєш ексклюзивний товар, рідкісний і небачений, який не можна показати на ринку чи перед радниками. Лише вона може оцінити його справжню ціну. У її приватних покоях, де не буде охорони, ти отримаєш доступ. Це твій єдиний шлях

- А де ж я візьму цей ексклюзивний товар, рідкісний і небачений?

- Ти питаєш, де взяти рідкісний товар? Я тому й був зайнятий, що створював тканини й хутра, яких не бачив цей світ!

- Добре. А де я заберу ці тканини та хутра?

- Їй бо, Кирило! Ти що забув, що я Бог! Чекай…, - він вказав місце та час, до якого мені менше дня шляху, аби я там його чекав, бо він прилетить, віддасть та розповість про товар.

Човен відійшов від берега, коли небо тільки починало сіріти. На щастя, густий, щільний туман опустився на озеро - це було благословення Одіна. Брати Ульф та Б’орн гребли рівномірно, мовчки, лише плескіт весел порушував тишу. Туман стелився низько над водою, приховуючи наші постаті й човен від будь-якого стороннього ока. Дорога була спокійною, але напруженою і майже сюрреалістичною. Туман перетворюючи обриси берега на нечіткі, загрозливі тіні. Я, втупившись у цю сіру стіну, відчував холодну вологу на обличчі. Кожен плескіт весла здавався надто гучним.

Болото розкинулося, мов тиха безодня, де людська нога рідко ступає. Його безлюдність відлякує - небезпека трясовини, вогкість, що пронизує до кісток, і густий туман, який стелиться низько, приховуючи кожен рух. Туман тут не просто природне явище - він величний, майже урочистий. Він огортає простір, стираючи межі й роблячи болото схожим на сакральну пустку, де час зупиняється. Дзеркальна вода відбиває небеса й дерева, ніби показує інший світ.