Розділ 23. Перші кроки. (продовження 5)

На ці слова і вколов її ліки, сів назад та продовжив пошепки:

- Я ще нещодавно був таборі біженців, яким опікується Богіня-Матір, і приймав участь в лікування цієї хвороби. І знаєш що?

Вона прошепотіла:

- Якщо навіть там, серед вигнанців, є зцілення, то, може, й мені дозволено спокутувати? Скажи, пане, що я можу зробити, аби перекувати свою долю?

- Зрозуміло, що я тебе вилікую. Навчився в таборі. Але ти ж розумієш, що другого шансу не буде, якщо зрадиш чоловіка?

- Я зрозуміла, пане. Другого разу не буде. Я приймаю цю кару як печать на серці. Я не зраджу більше — ні чоловіка, ні Богів, ні себе. Якщо ти вилікуєш мене, я житиму так, щоб навіть тінь моєї провини не впала на тих, кого люблю.

- От і добре.

Запанувала тиша, бо я не знав як її спитати, аби себе не викрити.

- Щось ще, пане?

- Так. Розумієш, я довго провів навчаючись на священика та не знав, що відбувається в Імперії. Думав, що мій Бог-Один…, - не знав, що їй збрехати, аби попросити розповісти все, що вона знає про моє прокляття.

Я надовго замовк, аби підібрати безпечні слова - коли її голос, ще тремтячий, але вже сповнений рішучості, прорізав тишу:

- Пане… якщо ти справді не знаєш що відбувається в Імперії, то, може, й не знаєш про прокляття. Воно ходить між людьми, як тінь, і кожен, хто торкається зради, стає його носієм. Кажуть, що Богиня-Мати відвернулася від тих, хто не витримав випробування вірності. Але є й інше: старі жінки шепочуть, що це не кара, а знак, що так мітять, щоб Людина Півночі.

- А для чого мітити людей таким чином, що воно дає Людини Півночі! І хто ця Людина Півночі! До чого тут світорусе волосся та блакитні очі?

Голос її залишався тихим, майже шепотом, ніби вона передавала чужі слова, почуті від старих людей:

- Старі кажуть, що Богиня-Мати через цю хворобу виявляє хтивих, тих, хто власну пожадливість ставить вище за громаду. Першим, кого вона вразила, був теперішній Імператор Кирило. Він звів на той світ Імператора Вінерпіоліса, аби сісти на його трон. А першою, хто від нього захворів, була його жінка — Гелібта.

Вона зітхнула, та в її очах промайнув страх, змішаний із соромом:

- Кажуть, що Богиня-Мати через цю хворобу показує: людина пов’язана з Кирилом, бо він обожнює світлорусих та синьооких, зваблює їх заради вдоволення своєї хіті. І кожна, кого торкнеться його тінь, носить на собі цей знак.

- А ти віддана Імператору Кирилу?

Вона здригнулася від самого запитання, та в її очах на мить спалахнула ненависть, яку вона поспішила сховати за тремтячою усмішкою. Голос її був тихим, але в ньому бриніло стримане обурення:

- Як я можу бути віддана тому, від кого йде ця хвороба? Я ненавиджу його, пане… бо через нього я ношу цей знак, наче тавро. Але мушу мовчати, - вона відвернулася, стискаючи пальці так, що побіліли кісточки. - Мій чоловік вірить у Кирила, він каже, що новий Імператор - сила та порядок, що Боги не підтримують повстанців. Якби він дізнався, що я думаю інакше… я б загубила все. Тому я мовчу, пане. Мовчу й ношу цю ненависть у собі, як приховану рану.

- А ти не помітила, що твій чоловік здоровий, а ти ні. А ще – я не зовсім коваль, а все життя вчився служити Богу-Одину. Як ти думаєш, я відремонтую його косу?

Вона різко підняла голову, в її очах промайнуло здивування, змішане з тривогою:

- Його косу?.. — вона замовкла, ніби сама злякалася власних думок. — Я завжди знала та вірила, що він чистий. Але тепер… якщо я хвора, а він здоровий… то, може я помилялася, а він ні?

Вона стиснула руками груди, наче намагаючись втримати серце, що билося надто швидко:

- Якщо ти справді служиш Богу-Одину, то, може, бачиш те, чого я не бачу. Я вже не знаю, пане, у що вірити. У Кирила? У чоловіка? У Богів? Чи, може, тільки в те, що ти кажеш мені зараз…

- Давай так, якщо я відремонтує його косу, а тебе вилікую, то так може бути, що Один мене не просто привів мене до вас. Я, наприклад, бачив цього Кирила, й йому вірю більша за інших. Може легенду вам не так розповідають?! Ти не відповіла, хто така Людина Півночі?

Вона затримала подих, ніби боялася вимовити заборонене, та все ж прошепотіла:

- Старі кажуть, що Людина Півночі — це не просто знак у волоссі чи в очах. Це той, кого сама Богиня-Мати обирає, аби він підняв народ проти неправди. Кажуть, що він має силу бачити крізь брехню й вести за собою тих, хто втратив надію. Чоловік Олени… він і є тим богообраним. Він підняв повстання на Півночі Імперії, та люди шепочуть, що саме він — Людина Півночі. Бо тільки він наважився кинути виклик владі, що втонула в розкошах та марнотратстві, - вона зітхнула, в її очах промайнув сумнів, змішаний із надією. - Якщо це не правда, пане, то, може, не все ще втрачено. Може, не проклятий цей Кирило, якщо мій чолові не захворів, що віддано вірить в нового Імператора? І, може, Один справді привів тебе сюди, щоб ти став свідком цього?!

- Добре відпочивай. Просто будь вірна чоловікові- от і все, та все буде в порядку. А пішов лагодити йому косу.

А вийшовши забрав у її чоловіка всі уламки коси.