Розділ 23. Перші кроки. (продовження 2)

Але я вже спланував подальші дії, мені треба якось проникнути в замок Цуерста Манна, в сховок документів, де зберігала Ома та який мені при житті показала; залишалося зробити прапор, зібратися та податися в дорогу.

Але я не робив прапор!

І довелося попросити показати Одина як це робиться.

Один не кинувся одразу до роботи — він як вже завелося почав обсипати Кирила словами:

- Ти просиш про прапор, але пам’ятай: це не шмат тканини, а знак, що вимагає готовність нести його тягар. Якщо ж бачиш у ньому лише прикрасу — краще відмовся зараз. Я зроблю з легкої та міцної тканини з яскравим кольором, але у нього є тягар, що доведеться нести до скону віку, як тільки ти його виставиш на суспільний огляд як знак того, що ввійшов в політичну боротьбу. Прапор — це не особиста річ, а знак, що веде за собою інших. Ти станеш не лише воїном, а й дороговказом. Чи готовий ти, що твої помилки стануть помилками твоїх прихильників, як і їх твоїми?

- Готовий до того, що мій прапор є символом моїх помилок і моїх прихильників. Але ж він є буде символом моїх і їх перемог!

- Також є небезпека гордині, що може спокусити честолюбством. Не піднімай прапор для слави власного імені. Бо тоді він стане тягарем, що зламає тебе?

- Я ж не зламався, хоча моє ім’я є синонімом того, що лупцюють власну дружину та ґвалтують, убивають підлеглих та розносять смертельну хворобу, лізуть владу через брак по розрахунку. Воно не асоціюється з подружньою вірністю та відданістю, повагою до людей, готовність їх зрозуміти, допомогти тим, що оступилися й так далі. Я пройшов випробовування честолюбством.

- Також прапор — це клятва, яку не можна зрадити. Коли прийде буря, ти не зможеш його витравити з пам’яті тих, що знають про нього та бачили. Він вимагатиме, щоб ти стояв до кінця?

- Я вже ступив у боротьбу. І не відступлю.

- Є тягар пам’яті: символ несе в собі пам’ять про тих, хто під цим прапором боровся та загинув. Чи готовий ти нести не лише власну долю, а й пам’ять тих, хто вже впав?

- Я розумію, що сам не візьму владу. Так. Я забезпечу тих і їх родини своєю ласкою, вищим соціальним статусом.

- Прапор може стати мішенню, і той, хто його тримає, завжди перший під ударом?

- Я знаю. Готовий!

- Прапор належить не тобі, а тим, хто йде за ним?

- Знаю. Готовий.

- Символ вимагає, щоб ти жив за його законами, навіть коли ніхто не бачить.

- Готовий.

- Готовність до самотності — іноді прапороносець іде попереду один, перш ніж інші наважаться рушити.

- Готовий.

- Ну що?! Я зроблю тобі прапор і навчу, щоб ти міг творити новий, коли настане час.

- З радістю. Але що для цього треба?

- Для нитки треба таке співвідношення: 10 часток вугля, 4 частки води та сила силена енергії.

- Всього то! – здивовано озвався я. – Цього добра тут повно! Я першим, що вивчив в Вашій науці, це полімерній хімії. До речі, корисна річ! Дай формулу, зроблю.

Він здивовано вимовив:

- повторювана ланка поліетилентерефталату 10C8H4O.

А далі намалював цю ланку.

Це той випадок магії для мого сучасника, коли з гімна та рослинних відходів і води ми творили нитки для мого прапора - хімічного синтезу полімеру — поліетилентерефталату (ПЕТ). А потім формували тонкі волокна, що згодом стали тонкими безперервними струменями — первинними волокнами. А далі охолоджені волокна збираємо у пасма, скручуючи у нитку потрібної товщини. Додали антистатичні та змащувальні речовини, щоб нитка була гладкою й придатною для ткання.

- Ну що, робимо оксфорд 600?! - дивлячись схвально на нитки сказав Один.

- А це що?

- Тканина, тканина Кирило! Вчи слова наші.

Ну тканини я вже ткав і це не стало для мене трудністю.

- А зараз треба створити ізофорондіізоціанат, покрити прапор і сублімаційний друк.

Було смішно коли для цього ізофорондіізоціанату можна було використати сечу, але ми використали азот з повітря. Чесно, я ці слова не запам’ятав, записав як в власному нотатнику так і в пам’яті рахувальника. А Один ходив і задоволено споглядав наш яскравий та легкий прапор.

А зібравшись в дорогу сказав:

- Ну що, з Богом?!

- З тобою чи що? – здивувався я.

- Так з моєю підтримкою.

І я рушив в дорогу. Не зовсім підготувався, бо бажав якнайшвидше покинути Одина аби не пояснювати.

Але до наступного храму дістався таки до ночі.

А вже тут зрозумів, що треба якось «непомітно» пересуватися, а для цього треба щось цінне, на що можна були виміняти звичайний одяг, без яскравих кольорів чи символів, а ще щоб пройти крізь перепони, слід мати дари. Обрав діаманти, рубіни й сапфіри, бо вони компактні та дуже дорогі, а також золото й срібло. Хоча з хімічної точки зору ці метали трапляються рідше, ніж камені, утворені з вуглецю чи оксиду алюмінію.