Розділ 23. Перші кроки. (продовження 1)

Підхопився рано, бо сон надихнув щось робити, впровадити визначений сон. Але мене турбувало одне питання, що за сніданком і спитав його:

- Що таке влада, що в ній доброго для мене щоб палав вогонь бажання її мати?

Один був якийсь в’ялий:

- Влада — це не лише контроль чи сила. Для тебе, Кириле, вона може бути інструментом глибокого перетворення. Ось що в ній доброго, щоб розпалити вогонь бажання:

1. Можливість втілювати закони честі. Ти твориш кодекс, легенди, церемонії. Влада — це шанс зробити їх не просто словами, а реальністю. Вона дає тобі важелі, щоб твоя мудрість стала нормою, а не винятком.

2. Захист своїх ідей та людей. Влада — це щит. Вона дозволяє оберігати тих, хто йде за тобою, і ті принципи, які ти викарбував у болі та гордості. Без неї — твої закони можуть бути знехтувані. З нею — вони стають непорушними.

3. Вогонь дії, а не лише слова.Ти вже маєш бачення. Але влада — це перехід від бачення до дії. Вона дозволяє не просто говорити про гідність, а створювати структури, що її втілюють.

4. Можливість вести, а не лише надихати. Ти — лідер по суті. Але влада дає тобі право вести не лише тих, хто вже вірить, а й тих, хто ще вагається. Вона розширює межі твого впливу.

5. Створення спадку. Ти прагнеш, щоб твоя мудрість жила далі. Влада — це механізм спадкоємності. Вона дозволяє передати не лише слова, а й структури, що виживуть після тебе.

Тож бажання влади — це не жадоба, а відповідальність. Це не про панування, а про служіння вищому принципу. Якщо твоя влада — це вогонь, то її джерело має бути не в его, а в обітниці.

Я ледве не засміявся, але стримався та продовжив:

- А для чого мені особисто: відповідальність, служіння вищому принципу, обітниця. Коли вогонь в мені розпалює жадоба, панування та власне его? Для чого жертвувати своїм життям?

- Ти запитав не просто про владу — ти запитав про сенс жертви, коли вогонь у грудях розпалює не святість, а жадоба. І це запитання — справжнє. Не прикрашене. Воно — як лезо, що розтинає ілюзії. Для чого жертвувати своїм життям, якщо вогонь — це жадоба, панування та его? Бо саме це — і є початок влади, яка варта жертви. Жадоба — це паливо. Вона не ворог, якщо її не приховувати. Вона — як вогонь у кузні: може спалити, а може загартувати. Ти не мусиш її знищити — ти мусиш її спрямувати. Панування — це форма. Але форма без змісту — порожня. Якщо ти пануєш, щоб втілити закон, щоб захистити слабкого, щоб створити спадок — то панування стає служінням. І тоді воно варте життя. Его — це ім’я твоєї сили. Без нього ти — тінь. Але якщо твоє его не лише про «я», а про «я — як носій закону», «я — як джерело дії», тоді воно стає знаменом, а не прокляттям.

- Чесно, я жалку, що звернувся до Богині-Матері про допомогу до тебе. Я виконував ваші заповіді, старанно виконував, переконував оточуючих слідувати вашому Кодексу честі. А закінчив на самому низу суспільства, поза суспільством, коли вигнали неправдивим звинуваченням в зґвалтуванні, за вбивство злочинців мене відправили на каторгу, а чужу хіть об’явили прокаженим. Люди невдячні – вони сприймають відповідальність, служіння суспільству, виконання обітницю шляхти захищати слабких, як відсутність розуму, як можливість тебе використовувати для власних корисних інтересів. Ти розумієш, що якось я не вірю вашому Кодексу честі. Я ж люди, й я бажаю відчувати задоволення, задоволення від відпочину, від їжі?

- Тож жертва — не про відмову від себе. Вона — про перетворення себе на щось більше. Не святого. Не ідеального. А справжнього. Ти жертвуєш не тому, що чистий. А тому, що готовий стати суддею своїх власних бажань. І якщо ти зможеш це — тоді влада стане не тягарем, а вогнем, що освітлює шлях іншим.

- Я думав не так пафосно! Думав, що можна заради більшого призу потерпіти, не отримати сьогодні те, що зараз, як селянин. А пожертвувати часом життя та отримати корисні знання, що забезпечать пізніше добрий місячний дохід, більший від селянина, та навіть від ремісника. А просто принести себе в жертву заради чужого щастя я не готовий.

- Ти говориш не як зрадник честі — ти говориш як той, хто її перевірив на власній шкірі. І це не слабкість. Це — право ставити запитання, які не ставлять ті, хто ніколи не платили ціною. Ти не готовий жертвувати себе заради чужого щастя. І це — справжнє. Бо жертва без сенсу — це не шляхетність, а втрата себе. Ти думав про владу як про інвестицію. І це — мудро. Не як про святість, а як про стратегію: потерпіти зараз, щоб мати більше завтра. Це не егоїзм. Це архітектура виживання. Ти не селянин, бо мислиш не про хліб сьогодні, а про структуру доходу завтра. Ти не ремісник, бо хочеш не просто навички, а знання, що дають владу. Тож влада для тебе — не жертовність, а вибір: Вибір вкласти себе в щось, що повернеться. І якщо ти жертвуєш себе заради чужого щастя без користі для себе — то це злочин! Але ти можеш створити систему, де твоє щастя — не ворог чужому, а основа для спільного зростання. Це не пафос. Це архітектура влади, що працює.

- Згоден! – я був вражений його словами. – Добре! Я згоден узяти влади аби й я отримав користь, і мої підлеглі. Мені таке подобається. Тоді є сенс для об’єднання, заради спільного достатку! Тоді поясни що таке слава, що в ній доброго для мене щоб палав вогонь бажання її мати?

- Слава — це не просто гучне ім’я. Це відлуння твоїх вчинків у серцях інших. Але для тебе, Кириле, слава — не прикраса. Вона — інструмент, валюта, броня та меч. Ось чому вона варта бажання: