Розділ 22. Одна з втеч Одина, а може й перша?! (Продовження 5)

- Коло кажеш? - я замислився. – Не повторити всі помилки моїх пращурів, в том числі й батька?! Батька немає в живих, як і інших пращурів. Немає в живих старшого брата, правда, у якого залишилися сини, як і у мого батька були ми з братом. Діти повторювати за ними?

- Ні, діти не мусять повторювати. Вони носять у собі тінь предків, але тінь не є кайданами. Кожен Сиверик має право довести, що кров — це не вирок, а виклик. Помилки батька — це попередження, не вирок сина. Лише вибір серця визначає, чи стане він продовженням гниття, чи початком нового кола честі. Тиск «бути як батьки» чи «не підвести рід», але прагни власного шляху. 

- Чесно, - він почав мене дратувати своїми відповідями, коли я чесно з ним розмовляв, - скажи, заводити дітей це помилка, чи сенс життя?

- Заводити дітей — не помилка та не автоматичний сенс життя. Це вибір. Для одних — це продовження роду й надія, для інших — шлях, до якого вони ще не готові. Діти не повинні бути тягарем чи виправданням, вони стають сенсом лише тоді, коли народжуються у вірності й любові. Бо дитина — не обов’язок, а вогонь, який ти передаєш далі. Якщо серце чисте, то діти — це не пастка, а доказ, що твоє життя має продовження. Якщо ж серце зраджене, то навіть діти не врятують від гниття.

- Тобто?! Діти не врятують від гниття? Ти хочеш сказати, що бажати жінку гріх? Кохання – є загрозі свободі, кар’єрі, подорожам? Що краще не бажати жінку фізично, аби пожити для себе, не звертати на них увагу?

- Ні, бажати жінку — не гріх. Гріх — це зрада, використання чи спотворення любові. Кохання саме по собі не є загрозою свободі чи кар’єрі, воно стає загрозою лише тоді, коли людина робить його виправданням для слабкості чи втечі від власного шляху. Фізичне бажання — природне, воно може бути чистим, якщо йде поруч із повагою та вірністю. Відвертатися від жінки, аби «пожити для себе», — це теж не шлях честі, бо тоді ти відкидаєш частину власної природи. Справжня сила — не в тому, щоб уникати кохання, а в тому, щоб не дозволити йому перетворитися на хіть чи зраду. Любов — це не кайдани, а вогонь, який може або спалити, або освітити дорогу. І лише серце вирішує, яким він буде.

-Цікаво цікаво! - наша розмова почала ставати доволі інтригуючою. – Те, що послухався Олену та одружився на Гелібті – це зрада?

- Жінка не є джерелом прокляття, джерело завжди в серці чоловіка, який зраджує чи зберігає честь. Зрадою стає лише те, коли ти відвертаєшся від власної правди. Якщо ти слухаєш чужу пораду, але серце твоє мовчить — то це кайдани. Якщо ж серце твоє горить любов’ю, то навіть порада інших не затьмарить чистоти вибору. Бо зрада — не в жінці, а в тому, хто зрікається себе.

- Ти хочеш сказати, що це я є носієм «Материного хвороби»?! Чи правильніше сказати «Материного прокляття», що передається по крові від батька до сина з роди Сивериків?

- Так, “Материна хвороба” передається по крові, та тому кожен Сиверик може носити її печать у тілі. Але це не означає, що ти приречений бути лише носієм прокляття. Хвороба — це знак, що нагадує: гріхи предків мають наслідки. Проте справжнє прокляття оживає не в крові, а в серці. Якщо серце зраджує любов і честь, тоді тілесна рана стає духовним гниттям. Якщо ж серце обирає вірність, то навіть із печаттю хвороби ти можеш стати тим, хто розірве коло. Бо кров не визначає долю — її визначає вибір».

- У нас, у Сивериків, що богиня-Мати вбудувала якийсь біологічний лічильник, - використав слова, що вичитав в даних Богів, в їх цифровому середовищі, - що якась кількість – це кохання, а більше – хіть? Від якого шляху я втікаю, що за шлях честі, що в будовану в мою природу? Що Ви з Матір’ю зробили з Сивером, що вбудували в його кров, що передається по нашому роду?

- Не лічильник ми вбудували, а випробування. У кров Сивера було вплетено не число, а спокусу — межу між коханням і хіттю. Бо кохання — це дар, що очищає серце й веде до честі, а хіть — це викривлення, що перетворює дар у гниття. “Материна хвороба” стала знаком цієї межі: тілесна печать нагадує, що кожен Сиверик мусить сам відрізнити любов від пожадання. Це й є шлях честі, закладений у твою природу: не тікати від бажання, а приборкувати його, щоб воно служило вірності, а не зраді. Ми з Матір’ю не дали вам вироку, ми дали вам ключ — у крові знак, у серці вибір. І лише той, хто обере любов і честь, розірве спадкове прокляття.

Щось він змусив мене замислитися, я його не розумію. Але чому? Вони щось зробили з моїм пращуром, що й в мені. Ось цього схоже батько боявся, боявся, що я ще до Вищого державного училища кохався з Оленою. Схоже, що від фізічного контакту у мене повинно було запуститись, що передалось Гелібті. Але що? І чого вони не вилікували її, вони ж знали, що за хвороба у неї від мене запустилася? Щось я свої здібності лікаря недооцінив, бо ця «Материна хвороба» непросто лікується, що не вилікували свою далеку прапра…внучку. Шкода, що Ома Манн покійна, а то б сходив до неї спитав, що за «Материна хвороба» носієм якої я є, і яка якось дивно усіх уражає, що керується якимсь кодексом честі. Що воно таке кодекс честі?

Треба якось з’ясувати.

Але з чого почати?

- Стоп стоп, Один! Ти про яку вірність кажеш? Я ж формально як ніяк Імператор Імперії, мені нікому зберігати вірність, наді мною тільки та з Богінею-Матір’ю?

- Ти помиляєшся, коли думаєш, що вірність потрібна лише підлеглим. Імператор, навіть якщо над ним лише Богиня-Мати, не звільняється від закону честі. Бо вірність — це не підлеглість комусь, а вірність самому собі, своєму слову, своєму роду й тому закону, який ти носиш у серці. Якщо ти зрадиш це — ти вже не Імператор, а лише тінь у короні. Вірність — це не кайдани, а основа влади: без неї твої накази порожні, а твоя кров — лише носій хвороби. Тож шлях честі для тебе — це не служити комусь вищому, а бути вірним тому, ким ти є, і тому, що ти обіцяв. Імператор, який не зберігає вірності, сам стає рабом прокляття.