Розділ 22. Одна з втеч Одина, а може й перша?! (Продовження 3)

- Не зовсім так. Те, що я сказав, не означає автоматично, що Гелібта була лише гордою чи що Швайн був бездоганно відважним і вірним. Усе складніше. Гелібта: її гордість могла бути не від пихи, а від внутрішньої гідності. Вона не обов’язково була розпещеною чи преситою — радше людиною, яка знала власну ціну й не дозволяла ставитися до себе як до речі.

Швайн: його сила й відвага проявлялися у бійках, але це не завжди означає вірність. Постійно зачіпати когось — це радше випробування, провокація, спосіб довести власну перевагу. А зв’язок із Гелібтою міг бути не знаком вірності, а навпаки — зрадою довіри.

Отже, твоє питання ставить крайні оцінки, але істина в тому, що кожен із них мав риси і світлі, і темні. Гордість може бути гідністю, а може — пихою. Сила може бути мужністю, а може — агресією. І саме вчинки, а не ярлики, показують, ким вони були насправді.

- Мабуть, тому Ома наполягла, щоб я пішов в Імперську дружину, щоб підтвердити отриманий княжий титул через одруження з Гелібтою, - замружено та в голос почав перетравлювати все почути від Одина. – Але, що хотів довести, чи досягти Гаральд Швайн бійками зі мною, особисто зі мною?

- Ти прийшов із тіней втрат, несучи ім’я роду, що було частиною легендою. Чи знаєш ти, Кириле, що ім’я твого роду — це не дар, а виклик?

- Ти кажеш якось замудро! Я не шукаю слави, я шукаю правду та своє місце. Мій рід — не дзвін перемоги, а тягар відповідальності. Я не спадкоємець титулу, я — вибір, зроблений вимушено. Тоді думав, що догоджати всім – шлях до успіху. Моя кохана Олена була переконана в тому, що корупція заповнила Імперію, що виручивши Гелібту, вона зробит останню виною їй.

Один нахилив голову, мовби зважуючи не лише слова, а й тягар, що стоїть за ними. Його голос став глибшим, майже ритуальним:

- Гаральд Швайн не бився з тобою, Кириле, щоб перемогти. Він бився, щоб побачити, хто ти. Для нього бійка — це не агресія, а дзеркало. Він шукав у тобі слабкість, не щоб принизити, а щоб перевірити: чи ти здатен захистити те, що належить тобі — честь і Гелібту. Швайн не довіряв титулу. Він довіряв лише вчинку - і тому бився з тобою — і за Гелібту.

- За Гелібту? — я підвів очі.

- Так!

- І для чого йому Гелібта, він вже був в Імперській дружині? Я тебе чогось не розумію. Він вже зробив крок до високого соціального статусу – потрапив в дружину, що охороняла Імператора! Просто виконуй службовні обов’язки належним чином. Чи…, - я замружив очі, бо з’явилася одна думка, - корупція й справді з’їдала Імперію?

Один мовчав довше, ніж зазвичай. Його зіниці, наче були з бурштину, дивилися крізь мене. Коли він заговорив, голос його був не просто відповіддю — це було одкровення:

- Так, Кириле. Корупція — не просто пляма на Імперії. Вона стала її кровообігом. Імперської дружина, хоч і охороняла Імператора, давно охороняла лише власні привілеї. Швайн бачив це. Він не був сліпим. Його шлях — скористатися Гелібтою.

- Але чому тоді Гелібта? — спитав я.

- Бо Гелібта була кузиною Імператора. Вона була символом нових часів — не титул, а виклик. Швайн хотів її як трофей. Але він, схоже, був впевнений, що ти не гідниї її. Тому й бився з тобою —за право бути поруч із нею. І програв.

Один зробив паузу, а потім додав:

- Я цікавився твоєю справою, Ома звернулася до мене за порадою. Тебе треба було позбавляти титулу за побиття Гелібти та зґвалтування. Що ти знаєш про «Материни хвороби»?

- Так, якусь маячню. Що богиня Матір… Твоя жінка до речі… зробила хворобу, як прокляття за подружню зраду, на захист справжнього кохання, що нею захворюють ті, хто зраджує коханю. Є ще родина легенда, що від неї помер засновник нашого роду Сивер, і що з’явиться той, що не прийме долю, скористається…, - я забув слово.

Довгенько пригадував, а Один пронизував мене своїм бурштиновим поглядом і чогось чекав:

- палацовою інтригою, щоб зайняти більш вищий в Імперії щабель. І що він помре від блакитноокої та світлорусої красуні, що дасть в своєму лоні йому цю хворобу. До речі, мої батьки мене лякали цією легендою, казали, що я кохався тільки для народження дітей, а не для розваги, як представники мого лицарського стану.

- І ти скористався палацовою інтригою! – він якось як змовник мені стиха відповів. – Як Сиверик, що прийшов до мене аби захватити владу.

Я підскочив:

- Ти знав мого пращура?

- Особисто! – немов процідив скрізь зуби. – Ми обоє в старі часи займалися наукою. Я, як і потрібно, після закінчення університету влаштувався на роботу на підприємство, що займалося ще й дослідницькою роботою. Тоді були часи стрімкого прогресу. Для того, щоб не програти конкурентну боротьбу, треба було 2 разу на ринок виводити новий продукт, бо так привчили споживача. Твій пращур був з цих країв, як і я. Ми обоє поїхали вчитися за кордон, тоді на Півночі були сконцентровані найбільш успішні фірми, що добре платили. Ми добре вчилися, але Сивер скаржився, що його батьку важко кожен раз збирати гроші на його навчання, що він може не закінчити, як не буде достатньо аби заплатити. Він десь почув, що відмінникам можна отримати стипендію, що буде повністю покривати плату за навчання. Він уперто вчився, став відмінником, але не отримав стипендію, що кількість стипендіатів була обмежена, й кожен семестр хтось в обхід нього отримував. Перший семестр переселенець з зони радіоактивного ураження, другий семестр молодий батько, у якого народилася дитина під час навчання, третій молода мати, а далі його скиглення я перестав запам’ятовувати. Кожен раз влада університету надавала стипендію комусь з соціальнонезахищених. Він якось озлобився на них, казав, що освіта – це про відбір кращих в спеціальності, а не дарунок комусь за недолю. Але він закінчив університет найкращим – надали сказати промову на честь університету.