Розділ 21. Депресія.

Як же важко жити в цьому світі!

Моє зникнення затягнулось – я вже давно кажу собі, що треба закінчувати власну історію. Був немов на виставі, де герої – люди Імперії, що розвалювалася, а я споглядав зі сторони, як глядач.

Події вирували, люди вбивали один одного, а я немов глечик, поки вливалася повільно вода всередину – я лежав, навіть не хотілося їсти, а потім одним рухом ця вода виливалася в розмові з Оленою. Вона з боку ворогуючого табору, а я з іншого, й немов не існує війни, а є наше якесь збочене кохання. У нас табуйованою темою була – політика. Я думав, думаю, й маю надію не думати, що мені з нею ні про що розмовляти.

Але я помилявся!

Я давав собі обіцянку, що забуду про Олену, викину з голови.

Але не викидав!

Стара Імперія нікуди не ділась, стояла та боролася за своє існування, інформація в мережі Богів показувала впевненість в перемозі над повстанцями. Як і повстанці казали про швидку свою перемогу.

Нікуди не ділись впевненості ворогуючих сторін в власній перемозі!

А про себе я не міг подібне сказати – був впевненим, що програв, в кращі свої роки я вчився замість кохатися з Оленою, й зараз наша переписка здавалася безглуздою, вона жила на теренах повстанців, розділяла їх погляди, була успішною серед них, та й як жінка вона була неприваблива – вона мала двоє дітей, що не уможливлювало народження від мене. Я розумів, чому вона з такою зацікавленістю спілкується зі мною – бо це гріло по жіночі, що в неї закоханий Імператор.

Двоє людей в цьому світі знали, що я живий та нікуди не дівся – Олена та Один. Останній знав де я був.

І нічого не робив!

Я ж тягнув час, бо ніяк не знаходив відповіді – що буде далі?

Я лягав спати тільки з однією думкою – що я бажаю, про що мріяти?

І поки не знаходив відповіді.

І вся біда була в мені.

Я був коронованим Імператором Імперії – формування, що не розумів. Я волів жити серед свого народу, не знати декілька мов, не спілкуватися на них – хотілось простого народного життя. В душі я був народником, а не імперцем.

Я був Північчю, законим володарем Півночі! В моєму роду передавалося від батька до старшого сина НАША історія, про те, як Сиверики були серед офіцерів, що повстали проти Імперії Сівера, надихнули народи теперішньої Імперії на допомогу нам. Так дивно мій рід стояв у витоків кожної існуючої Імперії, а коли народи привласнювали нашу історію – ми ж і знищували цю Імперію, створюючи нову. І це вже відбувалося по колу не один раз.