Розділ 20. Мороз Півночі (продовження 1)

Дивне ставлення до Бога Одина: втік від нього, бо почувався якось некомфортно, не розумів, що відбувається навколо мене; й розумів, що мені в нього вчитися.

За перше відчуття, незручності, я ще довго розмірковував в його таборі. Розумів, що більшість Імператорів насолоджувалися тим станом, коли їх мало навантажували роботою, а вони вели нетрудяще життя. Вони ж про таке варто мріяти, але у мене був сумнів, що так спеціально роблять, аби я чогось не виявив і не завадив робити. Я пригадував долю Імператора Вінерпіолеса, коли його двір робив неприйнятні речі по відношенні до народу, а йому забезпечували розкішне життя. Двір такого натворив за неучасті Вінерпіолеса, що Імператора убили разом з його двором, змістивши на нього усю злість за провину інших. І це -було наслідком невтручання! І це я добре знав, бо був завдяки Гелібті вхожим на нього, як найближчий родич.

Його участь мене лякала!

А зараз стикнувся з тим, що розповіді Одина про його старе життя більше мені пояснює те, з чим я познайомився.

Розповідав, що раніше, коли люди їздили машинами, а не кіньми, він так часто їздив машиною, що навіть в стані великого хвилювання їздив без порушень і аварій. Він це пояснював фізичною пам’яттю, що у всіх зберігається в спині. Він так розповідав, я ж стараюсь дослівно переповісти! А завдяки частій практиці, коли в більшості він їздив в спокійному стані та дотримувався дорожніх законів, у нього сформувалася певна фізична пам’ять, що дозволяла в спокійно їздити й в стані великого хвилювання та стресу.

Стрес у мене був, боявся, тому втікав від фізичної смерті від рук вже розлючених повсталих людей, що ніс і долав за Імператора Вінерпіолеса всі труднощі по утриманні Імперії. Але мені треба було навчитися жити як більшість – власною працею заробляти на прожиття, щоб в їх очах мати право на життя. Я навчився обходитися малим – невеликим простором житла взимку, бо його легше обігріти, малою та невибагливою їжею.

Але я не навчився сам вирощувати, чи для продажі селянину щось робити, як от горщика, чи залізного серпа!

Я увесь особистий час проводив на утриманні Богів, в їх кімнаті молитов, де завдяки їх технологіям отримував всі необхідне!

Все своє життя я постійно, враз та ще враз, робив – вправлявся воювати та вивчав науку Богів!

Думав, що взнаю голод, холод на СВОБОДІ!

А отримував від прохачів все необхідне – за прохання їх особисто захистити в часи беззаконня, коли грабунки, вбивства і насильство стало буденністю!

Виходило що?

Що Один прав, що існує фізична пам’ять, коли я з кожної битви виходив переможцем!

Я знов не голодував і мав тепле житло, де міг відновитися та набратися сил для нового дня.

Я задумався, чи замріявся – просто я зник з життя. Це важко описати.

Мені цей стан нагадував стан шоку, коли на першому етапі я був небачено активним, приймав участь в боях з малочисельними бандами за харчі селян і ремісників, то зараз я не мав ніякого бажання.

Я й задумався, й поринув в думи, як каже народ, до якого я належу – сіверці. Але було схожим і на кризу моїх уявлень, і на те, що мої сили вичерпалися.

Мені люди приносили їжу, а я просто нічого не робив і спав в теплі маленької лісовій хатинці.

Мені нічого не хотілося.