Розділ 18. (продовження 4)

Дивно, не один із кандидатів не відмовився. На нараду я прийшов із уже сформованим загоном, який чекав на нас в таборі біженців, біля контори Василя Кавминдета.

Один планував по можливості відбирати своїх прихильників від півницьких та виганяти повстанців з нової території. Це ми сьогодні випробували й, схоже, вдало. А далі просто відновлюючи стару владу, всіх, хто був із біженців із цього району, повертати на стару роботу.

Ідея була дуже привабливою. Ну, дивіться, землі залишаються за вірними Імперії, а ось ті, що звільняються, розподіляються рівними частинами між тими, хто присягнув.

Так само й з старшиною. Також і з чиновниками, ремісниками, купцями. А ось з шдяхтою, на покарання, не зовсім так вийшло, нехай багато маєтків було порожніх, але їх треба було заслужити вірною службою Імператору. Намагайтеся, мабуть, несіть службу, або добре вчіться, щоб отримати призначення на імперську службу, й отримуй новий маєток. З мене Один зробив виняток.

Все це було тимчасовим заходом. Як постачання необхідного харчування, яке він пообіцяв постачати до врожаю наступного року, тому Сваві було дано багато роботи, я більше її не бачив.

Роботи було багато, ось тому ми просувалися так повільно. Один розкрив свою скарбницю, багатство, накопичене століттями, йшло на відновлення Імперії.

Наступного ранку ми знову входили до села, що єдине та перше присягнуло, ведучи людей з-поміж біженців із цього села, та везучи на возах їжу.

Вже з цього дня люди починали відчувати, що їхній Бог почав боротися за них. Нехай не так швидко, як усі бажали, але я йшов в наступ вже невідворотно. Дружина була поки що порожня, але я, головне, почав боротися за свою особисту Імперію.

Увечері, після другого відвідування я, я помився і пішов відпочивати до своєї кімнати.

- Мені важко говорити, після другого дня на службі в Одина, я ще багато чого не розумію. Чесно, я справді багато не розумію, може, це від того, що я не маю жодного бойового досвіду.

- Тобто, не маєш бойового досвіду?

- Та ось так не маю, я до цього, служачи в Легіоні, тільки будував дороги, мости та будинки, а в дружині готувався до парадів. Але навіть цього досвіду мені вистачає, щоби замислитися. Я не розумію, навіщо Один стільки витрачає своїх зусиль на такий дрібний результат?

- Може, тому, що служиш у нього всього два дні?

- Може й так. Але все одно якось дивно.

- А що дивного?

- Ось уже два дні, як ми працюємо, не використовуючи всіх ресурсів. На даний момент я працюю практично з валькіріями, і витрачаємо на одне село по два дні. Якщо ми так рухатимемося, то невідомо коли проженемо півницьких. Потім, чому не залишаємо охорону села, одного дня прийшли, склали присягу мені та пішли. Адже за ніч вони можуть повернутися та помститися тим, хто присягнув. А на другий день ведемо тим, що присягнули необхідну кількість людей та їжу. Але чому не залишаємо охорону? Це якась війна без покарання та захисту. Я не можу зрозуміти чому Один не бажає захистити тих, хто присягнув? Потім Один хоче повністю відновити економіку Імперії, й це йому дається важко, виявляється це дорого та довго.

- А ти в нього це спитай.

- Ти хочеш сказати, що він може не помічати свої помилки?

- А чому він має все знати, чи ти думаєш, що Боги не помиляються? Ти так і не зрозумів, що вони люди живі.