Розділ 18. (продовження 3)

- Ні, Скьогулю, доведеться залишити по-старому. Тільки, мабуть, спробуйте попереджати про прихід Кирила завчасно, може вони по-доброму втечуть, а то й виставлять свої сили, де їх знищимо. Якщо вони знатимуть, куди прийде Кирило, то це змусить їх збирати сили проти нас, у нашому напрямку та на нашій території. Гунн, а твоя думка?

- Мені немає чого додати.

- Міст, твоя думка?

- Одине, а не застосувати нам людей. Нехай вони стоять і стежать за кожним, коли вони збираються. По-перше, це дало б можливість убезпечити інших. А по-друге, зменшило б наші витрати, адже ми справді витрачаємо їжу на всіх, хто сидить в таборі. По-третє, люди б змогли вже брати участь у звільненні, адже вони й так уже нас замучили питаннями, коли Один буде діяти.

- А це ідея, за одне й людей перевіримо. Це тобі Кирило завдання сходити до табору до біженців, я тобі дам Василя Кавминдета, з ним і підберете людей. Думаю, 30 людей вистачить, адже маєш досвід тільки з такою кількістю працювати.

- Хільде, а ти що думаєш?

- Я б не просто всіх відпускала. Бажано перевірити на наявність серед них злочинців.

- Ні, Хільде, ми цього дозволити зараз не зможемо. Нехай йдуть усі, хто бажають, а хто залишився, буде перевірений новою владою. Скєгуль, у тебе готові списки тих, хто присягнув?

- Так, ось вони.

- Віддай їх Гендуль. А тобі Гендуль знайди всіх уцілілих представників влади цього села й з'ясуй, скільки потрібно людей. А потім Сваве скажеш, скільки створити їжі, для селян. Увечері знову все зберемося. А поки що всі за роботу. Всім зрозуміло?

- Так, - сказали всі присутні.

Я пішов з дивним відчуттям з цієї наради – немов був в божевільному будинку. Ви самі чули усю нараду, не скажу, що не так, просто навіяло неприємне відчуття, що це були психічно хворі. Лежав і думав, нічого не хотілося, ні їсти, ні кого-небуть бачити.

Потихеньку відчуття, що на заході божевільних був, проходило.

Зараз з’явилося інше відчуття, що Один був недосвідчений в питаннях керуванням державою.

Може тому й поставив мене на Імператора? Ну хто, скажіть, просто так роздається владою, хоч я й мав законне право на імператора?!

Василю я виклав своє побоювання та прохання. Як виявилося, він тут мав вплив і владу, бо він вів звітність, як в Імперії. Я здивувався, що цим не займалися імперські чиновники. На що той відповів, що Один не давав відповідного розпорядження залучати чиновників до цієї звітності. Видно велося дві звітності. Він попросив мене почекати, поки знайде дані про відповідних людей. Поки чекав, трохи занудьгував.

Людей, що служили в імперських військових формувань, було багато. Довго вирішували, як починати відбір, зупинилися на тому, що перевагу віддаватимемо старшим чинам, даючи можливість їм насамперед розпочати службу, тим самим підтримувати їхній авторитет.

Людей було багато, подумалося, що роботу з такою кількістю безробітних не можна здійснити. Держава практично зникла, треба було відновлювати життя, але з такою кількістю біженців це було неможливо, й як це зробити не уявляв. Ми більше часу витрачали не на пошук необхідних людей, а на відповіді, які нам задавали біженці. Усіх цікавило, коли я їх поведу на армію півницьких. На що я відповідав, що ми почали, зараз формуємо нову армію.