Розділ 18. (продовження 1)

- Так, - зашуміла натовп.

- Так от це означає, що у мене вистачить сил усіх вигнати. Починаємо підходити та присягати.

- А як жити далі після присяги?

- Скажи, що по-старому, як за старих Імператорів, - почув я голос Скьогуль, - ми гарантуємо їм не лише безпеку, а й добробут. Вони першими отримають від Одина благословення.

- Один гарантує вам захист, ваше село буде захищене від усіх ворогів, як і добробут, - повторив я. - Він навіть гарантує, що повернуться порядки старих імператорів.

- Це що, повернуться імперські чиновники?

- Так, - Скьогуль, - саме так.

- Так, - повторюючи я, - повертаються чиновники.

- Ні, не бути цьому, не хочемо працювати на дармоїдів.

- Ти за себе відповідай Іване, а я згоден повернути старі порядки. Тоді все було, і лікарі, і вчителі, та й Імператор допомагав у лихоліття. Де присягати Вам, - вийшов із натовпу худий чорний від засмаги селянин. - Нехай і не все, щоправда, у твоїх словах Кирило добре, але треба об'єднуватися, щоб навести лад.

І дійшовши до мене, обернувся до натовпу:

- Односельці, нехай він й один. Але він не побоявся кинути виклик півницьким, підпарканикам. Невже ви думаєте, що вони зможуть створити нам рай на землі, тоді коли все життя, що я знаю півницьких, провалялися п'яними під парканами, коли ми гнули спини заради шматка хліба? Адже багато хто з них отримав гарну спадщину від батьків, яку пропили. Подивіться на нього, офіцер, він шляхтич. Зрозумійте, що він не побоявся визнати правду, назвавши як. Він прийшов не забирати, як ми думаємо, а лише просити жити по-старому. Я йому вірю, готовий повірити. Бо знаю, що нам кожному треба зробити свій маленький крок, і тоді держава запрацює, запрацює від нашої щоденної роботи. Коли кожен виконує роботу, уготованою його долею, тоді життя стає кращим.

Але не всі так думали, почали образи кричати на його адресу. Але люди почали виходити, приєднуватись до нього. І коли перестали виходити з юрби, я знову заговорив.

- Усі прийняли рішення? – кричав я, перекрикуючи натовп.

- Та ти пішов, придурок, - почулося з натовпу.

- Попередь прихильників, - сказала мені Скьогуль, - щоб не боялися.

Але тут полетіли в селян, що підтримали мене, палиці та усіляке сміття.

- Присягатиме мені, як Імператору?

- Ні, придурок.

- Я повторюю, ще раз, і прошу добре подумати.

- Ти хоч знаєш, з ким розмовляєш, я тебе знайду та приб'ю. Тебе нічого не врятує, я знайду тебе скрізь.

- Та не слухайте його, - до мене звертався той перший селянин, що перейшов до мене, - він молодий, дурний, поки не розуміє багато. Він непоганий хлопець. Це він зараз говорить гарячкувато, потім пошкодує.

- Вибачте, - я звертався до нього, - як вас звати?

- Віктором мене кличуть.

- Вікторе, у мене суворі вказівки зараз запитувати, не даючи другого шансу. Знаєте, скільки людей живе в таборі біженців, готових зараз прийти на ці землі? Вирішувати йому. Я Вам дякую за підтримку. Але він не дитина, нехай приймає рішення сам.

- Та пішов ти на х…! – почув я від цього молодця.

- Я повторюю питання. Ви готові присягнути Імператору? Тільки ні чи так.