Розділ 18.

Зранку за мною зайшла Скьогуль.

Вийшли усі та сіли в дивний віз, без коней. Наш віз був критий, закриваючи нас з усіх боків залізом. В таборі було багатолюдно. Я не очікував, скільки прийшло людей просити захисту в Одіна, наче вся Імперія прийшла до нього.

- Гунн, Міст і Хільда забезпечать твою безпеку, - сказала мені Скьогуль, підштовхнула, вказуючи, - оте село, куди тобі треба.

Вона встромила в мої вуха дивні чорні кульки, змусила відкрити рота, щось там закріпила. Відійшла та почала говорити у свої долоні. Я здивовано здригнувся, її голос звучав у моїй голові.

- Якщо чуєш добре, махни головою.

Я кивнув головою.

- Добре. Тепер ти щось тихо скажи.

- А що сказати?

- Чудово. Все готово. Тепер, де б ти не був, я з тобою спілкуватимуся. Ну, все йди.

Я входив у село, що прокидався, на мене дивно дивилися, правда, не довго, видно звикли бачити біженців, що проходять через село. Подивляться недовго, й вже займаються повсякденними справами. Так дійшов до центру, де й оголосив, що я закликаю всіх зібратися на площі.

- Молодець, - почув голос Скьогуль, у своїй голові, - ми тебе бачимо. Закликай людей зібратися.

Але люди лише на якийсь час відірвалися від своїх справ, подивилися на божевільного, та далі продовжували займатися своїми справами.

- Я Імператор, - продовжував я, - і починаю збирати Імперію. Тому вимагаю всіх зібратися, хто хоче залишитися тут жити та скласти присягу на вірність мені. Усі, хто не присягне мені, я змушений вигнати з цих земель.

- Це ти вирішив нас вигнати? – почув я. – Зараз сам отримаєш по шиї, щоби думав головою. Голодранець.

До мене йшли троє чоловіків, тримаючи в руках кийки. Але варто їм підійти до мене на пару метрів, як їх миттєво обеззброїли та поклали на землю мої дружинники. Ті лежали, приголомшено крутячи головою.

- Я знову повторюю, що довго чекати не буду, - схаменувшись, продовжував я, - якщо хтось не захоче присягнути мені як Імператору, то через годину виганятиму всіх за межі сільських земель у протилежний бік!

- А ось цього не треба, - почув Скьогуль, - по-перше поза селом нікого немає, а по-друге, хто відсутній, тому за особистої зустрічі запропонуєш скласти присягу.

- Зараз мені Один повідомив, що не будуть вигнані ті, хто не зможе скласти присягу. А ось тих, хто зараз відмовиться, буде вигнаний. Другої спроби не буде.

Видно, витівка цих трьох селян справила враження, люди почали збиратися.

- А де гарантія, що ти справді дієш від імені Одіна? - хтось запитав із натовпу, що збирається.

- Ось знак на руці.

- Але це нічого не каже. Де гарантії, що не є черговим самозванцем?

Це мене змусило замислитись, та й Скьогуль мовчала. Стояв і не знав, що сказати. Щось мені підказувало, що Скьогуль спеціально мовчала, чекаючи, що я почну робити. Вирішив діяти як за старих часів, служачи в дружині Імператора, просто виконувати поставлене завдання.

- Поки що моя армія небагаточисленна, але це не каже, що я не зможу створити сильну армію та державу, тож вам вирішувати, приймати присягу чи ні. Але знаю напевно, що другого шансу вам не буде дано, всіх вигнаних я гнатиму за межі Імперії, а на ваші землі я приведу вірних мені людей. А їх в таборі багато. Бачите трьох валькірій?