Розділ 17. (продовження 2)

А може якраз навпаки, знають, що я являю собою, от і хапаються за кожне моє випадкове слово, щоб я не залишив службу в Імперії. Зневірившись у своєму становищі, я мріяв вже студентом одружитися з простою дівчиною Оленою. Але всі ходили та мало не плювали в очі, що я представник найвпливовішого роду в Імперії, й до Вищого державного училища в Хігстраті вступив завдяки грошам, а не розуму. Я повівся як дурень, старався, навчався, думав, що змінять думку, коли стану одним із найкращих студентів. А тоді я лише хотів кохання Олени, переставши практично приділяти їй час. І з Гелібтою я вчинив як лицар, видавши себе за нареченого тільки для того, щоб вона могла отримати спадок. Невже вона не знала, що всі чекали нашого весілля. Ми, шляхта, не мали особистого життя, всі нами цікавилися, кожен наш крок обговорювали, наче інших подій не було. Гелібта вже давно перестала стежити за своєю репутацією, але не Ома! Гелібта змогла зганьбити два найвпливовіші роди в Імперії, Сивериків і Маннов. Я тим весіллям, хотів покращити репутацію, свою та її. Але вона не оцінила, далі зганьбивши свій рід, захворівши хворобою простого легіонера, давши зрозуміти, що була нерозбірлива, з ким кохалася. Навіть таке поняття як кохання, перетворивши, на щось тваринне!

Та й тоді служачи на півдні, я не розумів, чому легіонери мали стільки багато робити, як змушували їх. Прості вони, скільки зробили, стільки й зробили, заплати відповідно до зробленого та все. Так ні, самі ж легіонери прагнули, підтримували моє командування, не розуміючи, що не впораються, а на мене злилися, що їх оцінюю так низько. Яке низько?! Тільки відповідно до того, як вони до цього працювали! Скільки я сварився із начальством, не погоджуючись на обсяги робіт, затверджені моїми сержантами, постійно даючи плани значно урізані мною. І що хіба, хоч один раз виходило більше за мої плани? Ні.

А що сталося? Тепер я знову на службі Імперії завдяки тому, що є представником трьох найвпливовіших родів Імперії, знову зваливши на себе важкість відповідальності за людей. Чому мені не дано відчути людські радості, а доводиться витрачати всі свої гроші та час на цю Імперію? І головне, як оманливо мене втягли.

Але якби я знав, як був зараз не правий!

Я й не помітив, як пролетів час. Отямився від своїх дум, відчувши погляд Лагерти.

- Вам не можна сумувати. На Вас чекає Один, наказавши мені, одразу привести до нього.

Але, що ж, пішов із тяжкістю на душі до Одина.

Мене там чекали, крім Одина, ще тринадцять людей.

- Ну, ось і наше сонечко, - Один вказав мені куди сісти, посміхаючись, - світився, що навіть я повірив, що він всемогутній маг. Гаразд, перейдемо від ефектних виступів до справи. Познайомся: Гендуль, Гунн, Рота, Скёгуль, Сігдріва, Сігрун, Свава, Скульд, Хлекк, Праця, Кріст, Міст, Хільд.

Ті вставали, коли називали їхні імена.

- На людях ти в них головний, але фактично ти в них у підпорядкуванні. Слухай їх беззаперечно.

З його слів виходило, що мені не доведеться приймати всі рішення, що він мене просто зробив символом, що не кинув у вир війни.

- Вони тебе будуть при необхідності навчати, показувати, як треба поводитися з механізмами.

«З якими механізмами? Що це за ремісничий цех?»- Подумав я про себе.