Розділ 17.

Я підвівся та підійшов до дзеркала, зазирнув усередину на своє зображення. Я дійсно був молодшим і волосся було без єдиної сивої волосинки.

- Говори ж не бійся, яка там ще таємниця.

- Кирило, ти вилікувався від душевної хвороби.

 Я був вражений. Це що, я був душевно хворий?

- А чому ти вирішила, що був я душевно хворий?

- Ще на початку, коли потрапив до Богині Матері, ти не міг заспокоїтись, все кидався, доводилося силою давати ліки, щоб прибрати твої мари. Ти постійно не міг заснути, я боялася, що ти залишишся в полоні дурманної хвороб, багато вживав заспокійливих ліків. У тебе постійно боліла голова, ти бачив видіння. Я думав, що ти більше не зможеш побачити реальність, жив у своїх видіннях. Тільки заспокійливі давали тобі спокою. Велика Мати казала, що на твою долю дісталися великі випробування, що вона зустрічалася з цим, так божеволіють ті, хто багато працював, або вчився. Велика Мати змогла відлучитися, коли твої бачення почали відступати. Після її від'їзду ти почав сильно одужувати.

- Ну, хоч Мати не була моїм маренням?

- Ні, вона тебе лікувала.

Я сів, розгублено втупивши свій погляд собі під ноги, а на душі занедужало. Адже Лагерта права, я збожеволів, я й сам себе ловив на цій думці, ще в південній провінції. Може, не було підтримки, просто насправді мене всі шпигали, й я все це вигадав, вигадуючи найкраще життя. Я вигадав підтримку, як відповідь на неприязнь серед легіонерів, вигадав шпигунів, у відповідь на те, що мене всі ігнорували, а любов Лагерти вигадав, так і не впізнавши жіночого кохання. Все, що я міг зробити, це запитати:

- Мати зберегла мені всі спогади, адже вони мене робили таким необхідним для себе та Одина?

- Ні, ти нікому не потрібний!

Він дивився на мене, прискіпливо дивився вивчаючи мене. Я схоже здав якийсь його іспит, що він через паузу продовжив. А, ні, схоже моя реакція дозволила його продовжити – а точніше, відсутність будь-якої емоції.

Я й ж нічого не відчував, це як сказати, що вода мокра. Дякую, за банальність! Я ж знав, що окрім рідної матері я нікому не потрібним.

- Перед тобою у Богів є певні зобов'язання – твоє законе право на Імператорський престол, землі, медична допомога. Вони стали на бік Імперії, давно визнали, що старі закони діючи.

Знов пауза. Я ж не відійшов від шоку від почутого про мою душевну хворобу, мовчав.

Він продовжив, немов наважився:

- Ніхто не думав, що ти живий. Нікого з великих землевласників, окрім тебе, немає в живих. Перші дні повстання увесь гнів був зігнаний на них, невідомо як твоя мати вижила.

- А я?

- Ти? – він задумався, немов не мав відповіді. – А ніхто не цікався твоєю долею. Ти опустився на саме дно соціального стану.

- Але я не пив!

- Що ти не пив?! – він здивовано перепитав.

- Алкоголь.

- Кирило Микитович Сиверик, світлий князь, молодший син Сиверського правителя, спадкоємець конунга Цуерста Манна, одного з нащадків першого Імператора. Я не помиляюся, навіть не усі твої титули назвав. Я навіть не можу уявити, скільки в тебе спадкових земель.