Розділ 16. (продовження 2)

Я сидів, спершись спиною на стіну храму, а вона сиділа поруч. Я вдячний їй, що вона не розповіла Богині, що новоспечений Імператор не бажає йти на службу. Як розпочати розмову я не знав, боявся її відмови, та постійно борючись із спокусою обійняти її. Так і сиділи. Поки що я не витримав і не спитав.

- Ти мені чесно скажи, я зрозумію, що ти мене не любиш і тобі неприємно бути поряд. Краще зараз дізнатися правду, ніж наївно чекати.

- Ти не так зрозумів! - намагалася відсунутись від мене.

- Я так і знав, що моє кохання до тебе невзаємне. Та й на що я, дурень, розраховував, ти гарна, а я старша за тебе на 14 років, і не такий гарний, як ти. Як я міг таке припустити, що ти кохаєш мене. Ти так, Алла сказала скласти двір при мені, ось ти й поряд.

- У мене є коханий. Ти мене неправильно зрозумів, чому ти вирішив… - вона зам'ялася. - Знаєш, скільки мені коштує сил бути з усіма привітною, не кинути все та не кинутися до коханого.

Я навіть голову підвів від подиву, зустрівшись із її поглядом. Отже, була неправа Алла.

- Ти вийдеш за нього заміж?

Вона відсторонившись від мене ще далі та сіла різко навпроти, подивилася своїми блакитними очима розраховуючи на мою допомогу.

- Я без нього не зможу жити. Скажи зараз, бо часу на роздуми, може, більше не буде. Адже ти добре знаєш, що в Імперії йде кровопролитна війна, він може загинути в будь-яку хвилину. Може, вже завтра його не стане. А якщо ми з ним не одружимося, як я зможу попросити тебе забрати його до свого двору?

- Так, але ж я його не знаю!

- Кирило, ти, мабуть, не розумієш. Ми не маємо часу більше. Мені Алла сказала, щоб я вирішувалася, чи сьогодні я кажу їй, що виходжу заміж за тебе, чи…, - вона замовкла, але з часом. - Я вже не зможу більше коханого побачити.

Як я не люблю моменти, коли треба розчаровувати людину. У мене якось пройшов гарний настрій, у душі накочувала хвиля розчарування, мені стало прикро, що Лагерта не хотіла сказати мені це раніше. Як мені не було важко, але я підвівся, Вона навіть спробувала, як каже церемоніал, допомогти встати. Не хотів її бачити, відштовхнув від себе, та, тримаючись за стіну, пішов у храм. Вона мене не кохає, не хоче виходити за мене заміж. Поки я рухався до храму, вона все йшла поруч, намагаючись мені чимось допомогти. Вже коли я дістався до свого ліжка, від розчарування ліг і відвернувся від усіх.

- Що таке, наша сором'язливість так і не наважилася запропонувати руку та серце? – почув я голос Алли.

- Я його зрозумію, - Лагерта відвела убік голову, - він почув правду.

- А я думала, що він рішучіший, - говорила Алла, - ти б знала, як про тебе вчора заливав, як соловей. Замучив мене вчора, розпитай про тебе, - брехала вона. - Каже: «Алло, вмов вийти за мене заміж». А я йому: «Сам кажи, що я вам сваха».

- Це правда?

- Ні, ви даєте! Ось приїде, може, завтра Один, і залишитеся ні з чим, забере він Кирила, і все кінець вашому коханю. Цей потім кусатиме лікті, що дурень не зізнався, а ти, сльози литимеш, що сама не зробила перший крок.

Я обернувся: