Розділ 16. (продовження 1)

- Захоче, захоче. Невже ти думаєш, вона не здогадується, коли ти так закохано на неї дивишся. Вона й сама не знає, як тобі зізнатися, що тебе кохає. Вона вхопилася за можливість бути як найближче до тебе, вона не знає, скільки тобі вартує зусиль свої почуття приховувати. Та перестань викати, для тебе я Алла, адже людина. Ти справді гарний чоловік. Якось спало мені на думку, якщо в 33 так і не впізнав жінку, то можеш боятися жінок.

- ?

- Не роби таке здивоване обличчя. Та я хочу робити те, що робила. Що б ти завтра не провалив із пропозицією Лагерті.

- А мені погано не буде?

- От тільки не треба!

- Ти так схожий на Одина, ти б тільки знав, я навіть дивуюсь, у мене навіть відчуття, що я з ним. Ти так само гарний, як він в молодості.

- Але?

- Що, але? А ось я не вірю, що в тебе не було жінки.

- Взагалі-то я справді хлопчик. У мене була служниця, Оленою звали...

- Кир, ти її любив? Ти наче в обличчі змінився.

- Так, - груди ніби стиснули, боліло якось дивно, як у моменти роздумів, - я хотів на ній одружитися. Тільки вона дуже змінилася, відійшла від твоєї віри, ми стали різними людьми, перед розлукою перестали один одного розуміти. І вона мені зламала життя, перетворивши його на пекло.

- А я бачу в тебе душевних ран більше, ніж очікувала, - хоча вона сказала якось награно, наче приховувала, що знає, як я любив Олену.

Її вигляд мене підкуповував. А в грудях ще більше защеміло. Ну скажіть, як їй можна не вірити? Чому Олена відійшла від її навчань? Ось хто робив моє життя легшим, хто мене врятував! Чому всі шукають чогось не такого, яке відрізняється від дійсності, відмовляючись від досвіду попередніх поколінь? Ось попроси мене зараз Алла чого завгодно, встану та виконаю. Нехай хтось скаже погано про неї, уб'ю на місці, нехай помру.

- А чого це заграв жовнами? - Повернула мене з роздумів.

- А, вибач!

- Та знаю, про що подумав. Мабуть, захотів мене захистити. У мене захисник є. Ну ти даєш! Ти хоч знаєш, хто такий Один, що він може? Ти що не стикався з його магією?

- Ні, – хотів сказати, що не стикався, а користався, але вона не помітила моєї нерішучості.

- А як ти обходився без магії?

- Дуже просто, користувався його технікою. Я навіть дивуюся, чому люди вже не витрачаються на послуги Богів, тоді як це обходиться дешевше від послуг селян і ремісників.

- Зрозуміло як ти вижив!

- Чесно, я чекав на смерть. Чи зможеш зрозуміти, я любив Олену, часто каявся, що не погодився з нею залишитись. Я й провокував, не боючись ходити відкрито, щоб мої вороги мені полегшили біль. Вбили. Так мені було важко!

- Ну, не переживай ти так!

Переставши зі мною вести розмову лише через те, що стемніло, мені треба було йти спати.

Дивно, але перед очима в моїй уяві стояла справді Лагерта, постійно в думках був із нею. Як вона примудрялася стежити за мною, для мене була таємницею.

Вранці я прокинувся рано.

Нехай я не очікував зустріти Лагерту, але я був у піднесеному настрої. Коли постукала в двері вона, я спав міцним сном, я був при владі солодких снів, не хотіла прокидатися. Навіть вимовив ледве чутно через силу: «Зараз зачекайте, стану, відкрию». Встав знехотя, пішов, відкривати, було видно, що не одразу прокинувся. І коли я відкрив Лагерті, відразу повернувся на свою постіль, влігшись, оскільки до мене ще не дійшло кому я відкрив двері.

Накрив себе ковдрою, мені не було справи, що нам призначили разом виконувати щось Богинею Аллою!

Я тримався за ковдру, не даючи комусь її скинути, але Лагерті скинути вдалося легко, адже ще не повністю прокинувся. Вона, як мені здалося, вже була роздратована, важко дихала, але все-таки не готова була мене копнути. Жартувала, що все нормально. Я довго натягував штани, назад присідав на ліжко і намагався лягти, дратував її ще більше. Дійшло до того, що вона кинула мені речі в обличчя. Такого освіжаючого пробудження ще в житті не відчував!