Але це її відчуття. Для мене ж це було пекло. Здавалося, що всім помітна її неадекватність!...
Я замовк, чи скоріше зробив те, що всі жінки не люблять в чоловіках, - я шукав слова, щоб матері передати все те, через що я пройшов:
- Здавалося, що не було виходу! Всі навколо мною ображені, Гелібта, її брат Вінерпіолес, дружинники, легіонери! Всі мені щось радять, щоб я виправився, став простіше, менш вибагливішим. А вся правда, що ми відносимося до інших так, як до себе. В першу чергу я вчився вимагати від себе, а розуміючи, що це можна, вимагав від інших. Проти цього вони й повставали, оскільки до зустрічі зі мною, вони отримували похвалу за значно менший результат. Я сумнівався в своїх силах і це казав оточуючим, а Гелібта, як і Вінерпіолес, всі сумніви дивно сприймали, починали мені ними дорікати, як факт, що вже здійснився, не давши спробувати. Це інший світ – де вони отримують з меншими зусиллями та більших похвал. Немов вони в театрі, де не існують закони природи, а важливо уміти контактувати, обдурювати. Я так і не зрозумів її погляди, вонаа з легкістю усіх використовувала, хоча вся її риторика була про несправедливість.
Я не бажав розлого розповідати про службу в Дружині та Легіоні, як своє карне порання – все пішло, забулося.
- Ма, я навчився чаклуванню. Їжа смачна?
- Смачна, - схвально відповіла вона.
- Але вона й корисна.
Я почав вихвалятися своїм тілом. За що отримав схвальні її слова.
- Тільки не визначився, що я хочу. Про що мріяти.
Зміна моєї розмови її вразила, у мене був добрий настрій, хоч і зморений, коли вона була ще в полоні поганих думок і очікувань.
- Ма, ти не думай, що я все отримаю як у казці. У всього є ціна. От мені й треба вирішити, від чого відмовитися, а що важливо. Вже думав, в зв’язку з тим, що я ніякій жінці та дівчині не потрібен – почати кар’єру чаклуна.
- Ти що таке говориш, що нікому не потрібен?! – злякано відповіла.
- Вибач, тільки тобі! Землі мої розібрали добрі люди, яким це треба для банального виживання. А тут жінкам подобаються стрункі та безглузді хлопці, з обов’язковим смалінням махорки та вживанням оковитої.
- Кирило, ти помиляєшся?
- Ні, я не помиляюся. Моє життя доказ моїм словам. Олена ж одружена?
- Одружена!
- Двоє дітей?
- Двоє.
- Старший син і дочка?
- Син і дочка.
- І вона кохає чоловіка?
- Кохає.
Розмова закінчилася, немов якийсь тягар спав з душі, мені захотілося відпочити, помитися. І я пішов геть:
- Ма, відпочинь. Все добре! Я покупаюся та посплю. Нам нікуди поспішати! Нехай увесь світ почекає!
- Чого?
- Щоб всі наїлися свого гівна! – і посміхнувся на старий жарт Оми Манн.