Розділ 15. (продовження 2)

Тільки з матір’ю я можу бути настільки відвертим. Я впевнений, що в цей час більшість думала про виживання, й мої проблеми не були зрозумілими.

Я ж бачив тільки одну свою особисту проблему в цей страшний час – це відсутність коханої та улюблених дітей, від цієї бажаної людини. Та присутність матері поруч дозволяла тільки певні теми для розмов. Вона більше боялася за своє та моє житті, ніж я!

Для мене все було іншим!

Для усіх страшні часи, що можуть все забрати разом з життям!

Для мене це переламний момент. Ну, можу я й загину швидшо! Але чи цього боявся? Невже це те життя, щоб нею дорожити? Мені таке створили його, що я забув про радість, звівши до задоволення елементарних потреб: поспати та поїсти. У мене вже давно все забрали, нічого не залишили: ні впевненості в завтрашній день, ні результатів за вкладені мої зусилля, ні кохання, ні будь-чого, що притаманно людині. Моє життя було схожим на життя тварини, й тільки Боги мені дали щось людське – свою науку.

Війна усіх лякала.

Я ж не знав як почати її боятися. Якщо зараз докладали зусилля мене вбити фізично, вважаючи це як найстрашніше дійство по відношенні до мене. То я це вважав як щось добре, оскільки це моральне ламання для мене було найстрашніше. Але всі вважали, що забрати гідність, а залишити життя – це найгуманніше дійство. Я ж бажав краще жити з гідністю, ніж якось існувати. Війна – це розрада для мене, два варіанти подальших дій, і вони добрі – смерть або моя перемога.

Я розумів, зі слів матері, що бунтарі бажали створити рай для всіх, розподілити все серед всіх порівну, щоб ніхто не голодував, щоб не замерзали в зимову ніч, щоб нікого… Але чи рай можливий?!

Я ж знав, що ні!

Слухав і не вірив, що Олена причетна до цієї маячні. Вона чула та знала мої погляди, як і мої страхи. Я ж боявся, що та кількість посад, що є обмеженою, за моїх поганих власних знань чи не достатніх зусиль, можуть стати недоступними для мене. А посад і справді було обмежено, не всі по закінченню Вищої державної школи б отримали посади. Але це не турбувало Гелібту. Гелібта не вірила в обмеженість усього, вона вважала, що хтось не отримав щось тільки тому, що хтось привласнив. Слухав матір і розумів, що вона не про Олену розповідає, а про Гелібту. Але Гелібта померла!

Розумів, що причина цього бунту – це спосіб захистися від негативних наслідків початку цивілізації, коли самий неосвічений та некваліфікований першим страждає, а виграє той, що отримує більше знань і постійно працює над своїм удосконаленням!

Так от чого Один Бог став на мій бік, як не в доленосні часи?!

- Ма, але це призведе до чисельних смертей? – перелякався від того, що почало вимальовуватися зі слів матері.

- Кирило, ти що таке кажеш, аби самим не загинути?!

- Чого ми загинемо?

І вона мені переповідає свої страхи.

Але їй, жінці, це можна впадати в паніку та зневіру.

- Ма, я ж Сиверик!

- Артем, так само казав! Але де він? Його немає. І ти туди ж?!

Зрозуміло, що попереду важкий шлях, але його треба пройти – захистити матір і повернути Імперію на шлях цивілізації. Дивним мені здавалося те, що ця цивілізація було рухом уперед до нових технічних надбань, але по старим законам. Другою дилемою, що мені було потрібно розв’язати в своїй голові – це що робити з тими, що хочуть себе захистити від поступу цивілізації, коли збільшується конкуренція, в якій вони вже програвали, а зараз повстали, щоб себе законодавчо захистити на засоби для існування?