Розділ 15. (продовження 1)

- Кирило, Боже ж мій! Що я пережила, - мати була несказанно рада, але не притислась, не узяла моє обличчя в свої долоні, бо наші традиції цього не дозволяли, - як ці злодії з мене знущались!

- Ма, чому ти не виходила на зв’язок?

- А як я вийду. Ці покидьки, що ти вбив, узурпували храм!

- А я казав батьку, що в храмі новий настоятель людей налаштовує проти нас, шляхти. А він…

- Знаю, синку! Твій батько геть збожеволів!

- Але, він покійний.

- Так, покійний!

- Як ти залишилася в живих? Як тебе не вбили? Я ж знаю, що по Імперії відбувається полювання на шляхту. Я вже з нею стикнувся. І якби не Один – то я б був би давно мертвий.

- Кирило, мені твоя Олена дала захист.

- А ти кажеш, що вона ворог!

- Так, вона ворог. Убий її.

- За що?

- За те, що вона злочинець!

- Не зрозумів! Ти кажеш, що вона дала захист і просиш її вбити.

- Так, її треба вбити за все, що вона зробила. Кирило, ти хочеш їсти?

- Хочу. Пішли пригощу.

- Це я хотіла пригостити.

- Ма, чим ти могла мене пригостити, коли всі голодують?

- І то, твоя правда!

- Пішли до храму.

Не така вже й розкішна їжа, але поживна! Матері сподобалося. Їй хотілося все розказати, її слів було на половину дня. З її слів я зрозумів, що бунтівники вважали, що земля розподілена несправедливо, коли у більшості було мало, а ротів багато, коли у нас її багато на одну людину. От бунтівники забрали у неї всю землю, залишивши такий же клаптик, як і для всіх. Вони всю землю поділили порівну на кожну людину, й на дітей та старих.

Я зажурився. Вона розповідала те, проти чого я не міг сказати нічого проти. Мені було погано. Я бажав потрапити додому – а дому рідного немає, бо хтось вважає, що для однієї людини він завеликий. Я бажав побачити рідну мати, просто прийти та побути в спокої – а довелося з агресивними фанатиками розбиратися.

Дивно, але я не жалів, що їх було знищено – оскільки рідна мати про це не шкодувала.

Хотіло побути як в дитинстві, під захистом матері, що убереже від усіх незгод – а тут треба захистити її.

Мої ноги налилися немов свинцем, а сили покинули тіло – хотілося лягти та відпочити, оскільки зараз я відчував велику змореність, від шляху додому, від зневіри в людях, від дивного відчуття, що райське дитяче та підліткове життя закінчилося. А мені треба стояти на сторожі, оскільки храм знаходиться в самому осердю бунтівників.

- Ма, а як ці бунтівники планують далі поводитися з землею, коли в багатодітній родині ще на кожен рот стане менше землі?

- Кажуть, що постійно будуть перерозподіляти її.

- Цікаво виходить! Це якщо я, маючи клаптик землі в 2 десятин, одружусь з дівчиною, що має 2 десятин землі, оскільки вона єдина дитина в родині, й у нас буде єдина дитина, то ті зайві 2 десятини заберуть?

- Так! Я, Кирило, скажу більше, заберуть на користь того, що буде не думати про майбутнє, коли матиме багато дітей, то на користь цих дітей заберуть у тебе землю.

- Розумію, чому Бог Один мене підтримав!

- До чого цей Бог, коли він на боці Олени?

- Ну чому на боці Олени, він на моєму боці!

- Кирило, як був довірливий, так і залишився! Ти скажи де Сивериків родові обладунки?

- А й справді, де вони?

- Твій батько їх віддав не Артему, а Олені.

Я від шокової поганої новини втратив здатність казати, як і думати, - просто жував їжу, немов бик на пасовиську траву.

І повільно почав видавати думку:

- Якщо я буду добре робити, кожну копійку економити, а потім купляти реманент, щоб більше заробляти, як бунтівники зі мною поступлять?

- Заберуть на користь бідних та знедолених.

- А хто буде вчитися? – я долонями закрив своє обличчя, аби мати не бачила моїх сліз. – Вже 15 років, як міг до закону мати жінку та дітей, а я цим всім пожертвував заради чого? Щоб у мене забрали землю, забрали суспільний стан? І заради кого, що як тварина живе?!