Розділ 14. (продовження 6)

Як і в подальшому ми вже не спілкувалися багато, бо він ставав мені з кожним разом все більше некомфортним, але я дав обіцянку зберегти його життя. Ми були з різних світів, я йому заздрив. Коли я сидів в полоні неприємних розмірковувань, аналізуючи, де я не так зробив, де допустив помилку – тоді як він як дзвоник радісно розповідав. Я дивився на нього та не розумів – це властивість характеру, чи реально його життя було легше мого.

І запитуючи зрозумів, що життя його було з менших незгод.

А він так театрально та пафосно розповідав про моє шляхетне життя!

Я почав заздрити його життю, бо знав, що його жінка вродлива. А чи може молода дівчина бути невродливою?

Ні!

Тому при нагоді я здихався від нього. Допоміг дістатися до храму – де й покинув!

Мене турбувала доля власної матері, замість того, щоб його вбити та швидше піти на порятунок рідної людини – я сидів і турбувався тим, кого не сприймав.

В найближчому безлюдному храмі я зайшов в рахувальник, в програму обміну повідомлень.

Мати не відповідала!

Але я свідомо прийняв рішення йти до неї.

Чого б це мені не коштувало!

А коштувало дуже дорого!

Але я вже вийшов не з мечем – я брав в храмах Одина його зброю. І вже не він вбивав, а я залишав за собою трупи нападників, у яких вже не питав мотивів нападу на себе. Над мною літав ворон Одина, що давав данні з повітря про ситуацію на землі, як і зграя вовків моїм було прикриттям, як і батареї були зарядженні в найближчий пусковій установці блискавок Одина.

Здавалося, що йшла армія, яка залишає в лісах, галявинах, шляхах і роздоріжжях всіх тих, хто повстав проти старої Імперії та її шляхти, й що з кожним разом все більше мені на зустріч виходили, щоб знищити. Коли я йшов один!

Йшов до останньої рідної людини, й за яку хвилювався.

А вони все більше та більше виходили, щоб мені перекрити шлях до рідного дому та рідної матері!

Жалкував?

Ні.

Жалів їх, вбитих?

Ні.

Я вважав, що моє бажання є зрозумілим для кожної людини, що я хочу побути вдома та побачити рідну матір. Про це й попросив Богиню Матір, нічого не поклавши на її жертовник.

Просто попросив!

Я ревів в храмі Матері!

Благав!

Просив безпечного коридору!

Казав Богині, що, якщо всі, хто в цій імперії, що розвалюється, дадуть мені дійти до кінцевого пункту, - я відмовлюся від усього майна, на яке маю законне право.

Але ніхто не давав мені безпечного коридору.

Я ж відкрив, що в змозі за короткий термін освоювати арсенал зброї Одина.

І завдяки цьому Богу, що єдиний виконував свою обіцянку, я йшов упевнено та невблаганно до дому та матері.

Дивний Бог – кривавий Бог!

Він визнав в мені Імператора!

І він єдиний шукав мою матір в країні божевільних!