Розділ 14. (продовження 4)

Але він довго приходив до тями.

Добре, що ліків, як і їжі я достатньо узяв.

Доволі нудний процес. Тому знов повернувся до розмірковувань біля багаття, що переривалися пошуками хмизу для багаття.

Я подовгу дивився на обличчя цього сплячого ворога.

І він вже не залишався ворогом – простий молодий хлопець, з підлітковим максималізмом, але людина, що дихала, пила воду, їв їжу ту, що й я.

І вже ми відверто спілкувалися:

- …, а ти одружений?

- Так, у мене мила та вродлива жіночка, двоє діточок.

- А коли ти встиг?

- Ми кохали один одного з дитинства, вона з іншого краю села. Далеко було йти.

- А як ви познайомилися, я думаю, що рідко бачилися?

- Так, ми бачилися дуже рідко. Пам’ятаю, як я її погляд побачив. Це було в церкві. Я відчув, що на мене хтось пильно дивиться. Я повернувся на відчуття – вона дивилася на мене. Вона одразу опустила очі та почервоніла. Ми покохали з першого погляду.

- Щасливі! Я ж не знав кохання з першого погляду.

- Світлість, - він не полишив цього звертання не зважаючи на вже дружні стосунки, - я розумію Вас! У Вас, у шляхти, шлюби по розрахунку. Розумію, що Гелібту Ви...

Перебив його. Спокійно так й упевнено:

- Я свою Оленку покохав не одразу. Я прикипав до неї довго, а прикипівши покохав надовго. Вона приходить у снах під ранок. Бува подовгу лежу та не можу викинути її зі своєї уяви. Розказую, що відбулося зі мною за час з останньої нашої зустрічі уві сні. Вона сперечається, доводить мені, що я хибне роблю. Вона моє сумління.

- І як давно приходила у сні?

- Сьогодні.

- І за що сперечалися?

- Вона мені доводила, що я погана людина, що вбив твоїх товаришів. А я їй казав, що це було оборона. Вона мені, що я добив беззбройних.

- А Ви могли залишити їх в живих?

- Так! – я побачив здивування на його обличчі, - я був невпевнений за власне життя. Вона ж переконувала, що важкопоранений не створює загрозу. Вистачить! Мені важко, вбиті, значить вбиті. Вже не повернеш!

- Розумію. Але чому потягнулися за землями та грошима Гелібти?

- А я не тягнувся за грошима та землями, - напрочуд спокійно відповів, хоча таке недолугість мене б повинна була дратувати.

Я поглянув на нього, захотілось поглянути на цю недолугу людину. Він здивувався. Я ж продовжив:

- А мені крім Оленки ніхто не потрібен був! Ти забув, що я багата людина?

- Не розумію, чого тоді одружилися на Гелібті?

- А чого ти напав на мене?

- Ні, я розумію, що не можете простити! – він миттєво образився.

- Ні, я, вважай, простив. Просто скажи, чого напали на мене?

- Ну, я ж казав, що ваше дозвільне життя – це моє рабське життя!

- Я думаю, що хотіли нажитися на тому золоті, що я міг з собою нести.

Він реально образився, розумів, що не в тому стані щоб сперечатися. Просто слухав.

- Це Олена, - я відійшов від пестливого до неї звертання, - захотіла заможного життя. Вона хотіла товаришувати з Гелібтою. А я був в якості жертви для Гелібти. Я багато чув, про жіночі ревнощі, про те, що не дасть поглянути на другу жінку. Тому й думаю, що я один кохав Олену, а вона користувалася з моїх почуттів.

- Розумію, чому питаєте про моє кохання! Ви просто не знали його!

- Молодець! Зрозумів. А знаєш, що в моїй та твой ситуації мене дивує?