Але він довго приходив до тями.
Добре, що ліків, як і їжі я достатньо узяв.
Доволі нудний процес. Тому знов повернувся до розмірковувань біля багаття, що переривалися пошуками хмизу для багаття.
Я подовгу дивився на обличчя цього сплячого ворога.
І він вже не залишався ворогом – простий молодий хлопець, з підлітковим максималізмом, але людина, що дихала, пила воду, їв їжу ту, що й я.
І вже ми відверто спілкувалися:
- …, а ти одружений?
- Так, у мене мила та вродлива жіночка, двоє діточок.
- А коли ти встиг?
- Ми кохали один одного з дитинства, вона з іншого краю села. Далеко було йти.
- А як ви познайомилися, я думаю, що рідко бачилися?
- Так, ми бачилися дуже рідко. Пам’ятаю, як я її погляд побачив. Це було в церкві. Я відчув, що на мене хтось пильно дивиться. Я повернувся на відчуття – вона дивилася на мене. Вона одразу опустила очі та почервоніла. Ми покохали з першого погляду.
- Щасливі! Я ж не знав кохання з першого погляду.
- Світлість, - він не полишив цього звертання не зважаючи на вже дружні стосунки, - я розумію Вас! У Вас, у шляхти, шлюби по розрахунку. Розумію, що Гелібту Ви...
Перебив його. Спокійно так й упевнено:
- Я свою Оленку покохав не одразу. Я прикипав до неї довго, а прикипівши покохав надовго. Вона приходить у снах під ранок. Бува подовгу лежу та не можу викинути її зі своєї уяви. Розказую, що відбулося зі мною за час з останньої нашої зустрічі уві сні. Вона сперечається, доводить мені, що я хибне роблю. Вона моє сумління.
- І як давно приходила у сні?
- Сьогодні.
- І за що сперечалися?
- Вона мені доводила, що я погана людина, що вбив твоїх товаришів. А я їй казав, що це було оборона. Вона мені, що я добив беззбройних.
- А Ви могли залишити їх в живих?
- Так! – я побачив здивування на його обличчі, - я був невпевнений за власне життя. Вона ж переконувала, що важкопоранений не створює загрозу. Вистачить! Мені важко, вбиті, значить вбиті. Вже не повернеш!
- Розумію. Але чому потягнулися за землями та грошима Гелібти?
- А я не тягнувся за грошима та землями, - напрочуд спокійно відповів, хоча таке недолугість мене б повинна була дратувати.
Я поглянув на нього, захотілось поглянути на цю недолугу людину. Він здивувався. Я ж продовжив:
- А мені крім Оленки ніхто не потрібен був! Ти забув, що я багата людина?
- Не розумію, чого тоді одружилися на Гелібті?
- А чого ти напав на мене?
- Ні, я розумію, що не можете простити! – він миттєво образився.
- Ні, я, вважай, простив. Просто скажи, чого напали на мене?
- Ну, я ж казав, що ваше дозвільне життя – це моє рабське життя!
- Я думаю, що хотіли нажитися на тому золоті, що я міг з собою нести.
Він реально образився, розумів, що не в тому стані щоб сперечатися. Просто слухав.
- Це Олена, - я відійшов від пестливого до неї звертання, - захотіла заможного життя. Вона хотіла товаришувати з Гелібтою. А я був в якості жертви для Гелібти. Я багато чув, про жіночі ревнощі, про те, що не дасть поглянути на другу жінку. Тому й думаю, що я один кохав Олену, а вона користувалася з моїх почуттів.
- Розумію, чому питаєте про моє кохання! Ви просто не знали його!
- Молодець! Зрозумів. А знаєш, що в моїй та твой ситуації мене дивує?