Розділ 14.

Сон якось на мене подіяв лінькувато – я просто став повільніше все робити. В голові залишилася впевненість, що мене не підтримає Богиня Мати. Але, я пішов, щоб вже впевнено переконатися в тому, що мої законні вимоги не підтримають.

Зайшов.

У Матері, на дивину, виявилася вільна хвилина! Вона виглядала дуже змореною.

- Можна?

- Заходь, Кириле.

- Я знову по питанню вступу в спадщину на майно Цуерста!

- Заходь, заходь. Розмовляла я з Одним. Питає, як ти собі це уявляєш?

Очікувана відповідь, я добре розумів, щоб вступити в спадщину, треба, щоб це право визнавали. Я мовчав.

Повірте, на цьому місці, в інших оповідках, герой повинен нервувати, сперечатися та доводити свою правоту, а я мовчав, оскільки цю відповідь очікував.

Стояв і мовчав, розцінюючи як відмову.

- Кириле, чого мовчиш? Як ти це уявляєш. Він хоче почути, що йому треба зробити, щоб ти став повноцінним власником майна Оми, чи правильніше сказали Цуерста. Про посаду Імператора для тебе він не хоче чути! Це не обговорюється. Він з самого початку був проти цієї форми правління. Та хто його тоді слухав! Але він за приватну власність, проти крадіжок землі та майна, що зараз квітне!

- Він же Бог! – я видав сталий вислів.

- Богів понаробили Ви! Він же людина, якій довелося жити в часи падіння цивілізації, масової відмови від наукового поступу людства, коли науку з передовим виробництвом більшість назвали магією, а нас одних магами, других Богами. І ти це добре знаєш!

Вона наголосила на тому, що знає, що я вже два диплома отримав про вищу освіту за стародавнім освітнім зразком, і термінологією її володів добре, як і мовою.

- Я знаю, що Ви, Боги, не маєте виконавчої влади.

- Так, ми ще не маємо законодавчої влади, - вона дивилася на мене як на дурня, що знає, про що ведеться розмова, але прикидається, що не знає. – Тільки судову.

- Але я маю право на виконавчу владу.

- Правильно. Але, якщо більшість вибере законодавчий орган, що спростує твою владу?

- Я буду боротися за майно, що по закону мені належить!

- Цікаво, ти кажеш! – якби я не був зневірений, якби не був спокійним, не почув, що в її голосі щось проскочило важливе, що вона не бажала казати.

Я напружився, аби не пропустити те, що може бути важливим.

Але вона не наважувалась сказати, тому я вирішив повести розмову туди, куди у мене з’явилася швидкоплинна підозра:

- Цікаво про майно, що належить мені?

- Так, про майно, що тобі належить.

- А що з ним не так?

- Один каже, що можна зрозуміти, коли б ти був народжений Манном, а так ти одружився на Гелібті, що повне мала право на майно, як онучка Цуерста. Вона мала право претендувати на майно, що заробив її дід. А ти?

- А що я?

- Розумію, що Ома мала до тебе певні прихильності.

- Прихильності, що зі мною майно не буде марно витрачено Гелібтою на світське життя в Столиці? Мені цікаво, скільки залишилось від того майна після смерті Оми? Скільки батьки Гелібти не зтринькали?

Тут Мати опустила очі, я це зрозумів як про свою правоту, але продовжувала:

- Один, особисто не визнає твоє право на майно Оми, але визнає, що ти відповідно до закону маєш право.

- Не розумію, а чого ми тільки про майну Цуерста ведем розмову? А як моє майно по праву народження, від батька?

Я побачив, що питання було їй неприємне, чогось не хотіла відповідати.

- Чого мовчите, Ви ж знаєте, що я, як офіцер Легіону та дружинник маю законе право з земель батька отримати землю?

- Твій батько…

- Що мій батько?

- Розумієш, твій батько просив виключити тебе зі своїх спадкоємців та зробити нащадком твоєї долі якусь Олену.

- Якусь Олену?! – у мене все всередині обмерло, бо я вперше почув її ім’я за стільки років.

Я не стримався та побіг до себе збиратися. Це рішення прийшло в мою голову миттєво.

- Кириле, ти куди? Стій!

Це «стій» так було твердо сказано та в наказовій інтонації, що я миттєво став та розвернувся до Богині.

- Ти не подумай, що ми проти. Один просто не бачить як, він допоможе тобі в міру своїх можливостей. Казав, що не готовий помирати, мріє за операцію омолодження. І я цього бажаю. Ми на твоїй стороні, але ми не можемо нічим тобі допомогти. Вибач!

Моя голова вже ні про що інше не думала, як про зустріч з Оленою, але здолав трішки свої емоції, коли в голові все встало в тумані, серце скажено закалатало та важко стало дихати:

- Але доступ до храмів науки мені не обмежений? – мене це вже не так цікавило, але я не бажав спалювати останній міст до Богів.

- Ні! – вона дала мені ствердну відповідь на моє питання, - Ми, Боги, як ви нас називаєте, не можемо порушити закон Імперії, обмежити тобі доступ до нашої інфраструктури. Ти ж отримав доступ Імператора!

- Велике дякую й на цьому! Я піду?

- Куди?

- Додому.

- Але ти не маєш дому!

- Вже маю, як і кохану!

- Ти помиляєшся!

Але я вже не чув її.

Вийшов.